Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Йди опівночі в ніч зимового сонцестояння до шлюзу святого Іоанна і поглянь у воду. Там ти побачиш обличчя свого судженого.

Клац. У темряві виблискує циферблат годинника: він показує північ!

Клац. Шлюз святого Іоанна: всі його знають. Тут знову Рубі — стоїть рачки, вдивляється у воду.

— Чорт забирай! — не витримує хтось, а інші сердито на нього шикають.

Клац. Знову шлюз святого Іоанна. Рубі стоїть руки в боки, а на її обличчі написано роздратування.

— Нічого! — знову лунає голос Рубі. — Анічогісінько! Це дуже підлий жарт!

Цього разу ніхто не робить спроб побачити щось у темряві — вони всі надто поглинені історією, що розгортається в них перед очима за допомогою чарівного ліхтаря.

Клац. Знову Баскот-Лодж.

Клац. Інтер'єр дитячої кімнати. Під ковдрою вгадуються обриси малої дитини.

Клац. Та сама кімната, але спиною до глядачів стоїть якась темна фігура і нахиляється над ліжечком.

Не чути ані човгання ніг, ані ворушіння пальців. Усі у «Лебеді» затамували подих.

Клац. Та сама кімната, але ліжечко тепер порожнє. Крізь прочинене вікно видно нічне небо.

Увесь «Лебідь» здригається.

Клац. Вид на будинок ззовні. До відчиненого вікна приставлено драбину.

Багато хто хитає головами від обурення.

Клац. Двоє людей стоять спиною. Його рука обіймає її плечі. Їхні голови схилені у скорботі. Зрозуміло, хто вони. Це містер і місіс Вон.

Клац. Клаптик паперу, який спочатку зіжмакали, а потім розправили.

Містере Вон,

1000 фунтів стануть гарантом безпечного повернення вашої дочки.

Усі у «Лебеді» пирхають від люті.

— Тихо!

Клац. Письмовий стіл, а на ньому — торба, набита грошима так, що аж тріщить по швах.

Клац. Та сама торба, але на цей раз покладена на дальньому кінці Редкотського моста, дуже близько від того місця, де вони зараз перебувають.

Приголомшене бурмотіння.

Клац. Містер і місіс Вон в очікуванні сидять біля комина. Годинник показує шосту.

Клац. Та сама фотографія, але на годиннику тепер восьма.

Клац. Одинадцята година. Місіс Вон у відчаї схилила голову на плече чоловіка.

Публіка завмирає і сопить від співчуття.

Клац. Усі ахають! Знову підніжжя Редкотського моста — але гроші зникли!

Клац. Містер і місіс Вон майже непритомні в обіймах одне одного.

Глядачі «Лебедя» шаленіють. Хтось ридає, хтось кричить від люті та жаху, хтось відкрито погрожує злочинцям: одні пропонують скрутити їм шиї, інші — відправити на шибеницю, а ще дехто — запхати в мішок і кинути у річку з моста.

Клац. ХТО ВКРАВ МАЛЕНЬКУ АМЕЛІЮ?

«Лебідь» завмирає.

Клац. Знову з'являється зображення свині. Донт бере паличку і в промені світла вказує нею на те, чого глядачі не помітили раніше. На тінь.

Чується здавлене охання.

Клац. Ніби та сама сцена, хоча насправді роль своєї матері виконує Мейбел. Цього разу зображення обрізане так, що від свині залишився тільки хвостик, а в центрі видно поли довгого пальта, декілька дюймів холоші та пара носаків.

Публіка не змогла втримати шокованих вигуків.

— То не свиня ошукала Рубі! То був він!

Хтось встає, тицяє пальцем у скляну панель і кричить:

— То це він вкрав Амелію!

Здогадки наповнюють «Лебідь», і сотня голосів починає ділитися спогадами.

— Він був коротун!

— Худий, мов швабра.

— Такого ні з ким не сплутаєш.

— А ще той кожух — надто широкий у плечах!

— Та й задовгий.

— Завжди у тому капелюсі.

— Ніколи його не знімає!

Вони пам'ятають його, це добре. Він усім знайомий. Але ніхто не може пригадати про зовнішність чоловіка нічого, крім пальта, капелюха та зросту.

Коли ж його бачили востаннє?

— Два роки тому.

— Два? Радше вже три, якщо рахувати від сьогодні.

— Ага, так і є. Три.

Згоди досягнуто. Власником свині був невисокий чоловік у завеликому пальті та низько опущеному капелюсі, й ніхто не бачив його упродовж майже трьох років.

Донт і Рита радяться. Вони дуже уважно слухали, але ніщо не вказує на те, що у когось є невідома їм інформація.

Він нахиляється і шепоче їй на вухо:

— Схоже, я тільки згаяв наш час.

— Це ще не все. Ходімо. Зараз буде друга частина.

Поки кімната сповнюється обуренням, Донт і Рита щезають за завісою. Рита ще раз повторює вказівки Малій Марго та її дитині, а Донт перевіряє різне приховане приладдя. Його призначення так одразу й не вгадаєш, та воно добре знайоме будь-якому медіуму чи спеціалісту з театральних ефектів.