Йоанна Ягелло - Зелені мартенси

— Ха-ха, — цього разу я сміюся, трохи силувано, але якщо бабусі сміх корисний для здоров’я, то чудово.

— Я скажу тобі, що робити. Підеш до аптеки й купиш мені памперси, але не такі дитячі, а для дорослих. А потім… якось упораємося.

Я йду до аптеки, вже біля самого віконечка мені хочеться втекти світ за очі, але якось себе пересилюю й прошу памперси ДЛЯ ДОРОСЛИХ, я старанно підкреслюю це, розмір М2, щоб аптекарка не подумала, що це в мене нетримання сечі. Швидко повертаюся додому, і не знаходжу бабусі в ліжку. Я перелякано бігаю по дому, аж раптом чую, як ллється вода. Вона сама пішла до ванної? Але ж вона не встає, їй не можна!

— Бабусю! — горлаю крізь двері. — Чому ти не почекала? Я б допоміг!

Клямка опускається й бабуся виходить, а точніше стоїть, учепившись за одвірок.

— Нічого зі мною не сталося, я добре почуваюся! — пирхає вона. — Адже мені треба було помитися. Тепер зніми постіль і поклади в брудне… ні, краще одразу в пральну машину.

Біжу, стягаю постіль, кладу до машини.

— Але… ліжко мокре.

— Гаразд. Посади мене в крісло й висуши ліжко феном. Але чекай, ні, дай мені памперс, маю вдягти, бо якщо обпісяю крісло, буде ще гірше.

— Допомогти тобі?

— Ні, просто не дивися, але підтримай мене.

Це складна акробатика, та якось вийшло. Сушу ліжко феном. Стелю нове простирадло. Допомагаю бабусі перебратися на ліжко. Ну, і не знаю, що буде далі.

«Нетримання сечі», — вбиваю в Гугл. І знаходжу стільки результатів, що вже не знаю, чи мені справді потрібно це все читати. Може, бабусі слід порадитися з лікарем? Може, мені слід порадитися з лікарем, з яким я тоді розмовляв?

Чую звук ключа, що повертається в замку. Віка.

— Що так смердить? — питає вона з порогу.

— Віко! — кричу. — Припини!

— Смердить, бо я обмочила ліжко, — відважно повідомляє бабуся.

У Віки приголомшений вигляд. Добре їй. Недипломатичне питання, недипломатична відповідь. Я залишаю Віку з бабусею, нехай поговорять, і йду до своєї кімнати. Хочеться написати щось Опті. Я сумую за нею.

Чудово. Краще вже бути не може. Бабуся пісяє в ліжко, у хаті смердить гірше, ніж у шкільному туалеті, дівчата досі ображені на мене, а на додачу маю зробити купу домашки. Я знаю, що зараз усі на стадіоні, але мене там ніхто не чекає, бо Орлиці повністю керують класом, і це вони вирішують, кого кликати грати разом, а кого ні. Я намагалася подзвонити до Зузи, та вона посміялася з мене.

«Вибачте, цей номер не існує», — сказала. Так, я знаю, що вона ненормальна. Так, я знаю, що скаже Фелікс, якщо поскаржуся йому, бо він уже сто разів казав. Що такі подружки — це не подружки. Щоб я приятелювала з кимсь, хто мене любить, а не хто з мене кепкує. Але він цього зовсім не розуміє. Що вистачить, аби Орлиці захотіли, і весь клас буде проти мене. І що з того, що в мене є власна гордість і гідність, і взагалі, якщо я сама? Якщо мені доводиться самій проводити вільний час, хоч саме сьогодні гарна погода і я знаю, що всі там чудово розважаються, і навіть, може, пішли по морозиво до «Тимка», і моє життя зіпсоване на наступні три роки лише тому, що в мене безнадійна родина!

Йому цього ніколи не зрозуміти. Тому, коли я повернулася зі школи, то поплакала у своїй кімнаті, а тоді вмилася й витерла носа. Удаватиму, що все гаразд.

Ну, і ще ці збори сьогодні.

— Феліксе, сьогодні в мене о шостій збори.

— Я прийду. Вже вирішили. У разі чого, то мама на курсах для медсестер.

— Ну, мабуть… Мама казала не говорити нікому, що вона поїхала. І щоб ти взяв якісь гроші, там за щось треба буде заплатити. Страховку, здається…

Я трошки боюся. Днями отримала кілька зауважень. Учителі кажуть, що я погано поводжуся, хамлю й постійно розмовляю. Окрім того, кілька разів забула приладдя на математику й схопила одиницю. Це тупо. Як можна отримати одиницю за відсутність циркуля? У мене немає циркуля, і я постійно забуваю попросити Фелікса купити, але ж це не страшно. Важливіше, що я ту математику більш-менш розумію. Хіба цього не досить?

Коли Фелікс піде на збори, напишу, мабуть, тому Майклові. Якби дівчата довідалися, ото б вони позаздрили!

Мама зовсім не озивається. Може, їй шкода грошей дзвонити нам, а може, вона просто зайнята. Усе ж я скучаю. Вона принаймні була рада бачити мене, чого не скажеш про будь-кого іншого в цій сім’ї, чи в моєму оточенні загалом.

Найгірше, що мій день народження вже за два тижні… А в такій ситуації я не можу ані вечірки влаштувати десь у більярдній чи деінде, бо немає грошей, ані когось запросити, та й навряд мені щось подарують. І навіть мама на мій день народження, скоріше за все, не повернеться. Безнадійно… Зрозуміло, що через цей рахунок за електрику мій борд пішов у небуття, я вже навіть забула про нього. Цікаво, чи хтось дасть мені грошей принаймні на цукерки, щоб принести вранці до школи. Мені стає шалено сумно. Я усвідомлюю, що в моєму житті немає нічогісінько, чому можна порадіти.