Андрій Новік - Останній спадок

Вона хутко витягла з кишені маленьку синю гумку й зібрала неслухняне кучеряве волосся у хвостик. Так жінка набула, як на мене, куди більш сексуального вигляду. Погляд мимоволі пройшовся по ній згори вниз, обмацуючи засмаглі гладенькі ноги та пружні сідниці в коротких джинсових шортах. Вона вхопилася за кам’яні виступи й, впираючись ногами в заглибини, мов у сходинки, подерлась угору, до «лона», наче Лара Крофт [61] Лара Крофт (англ. Lara Croft ) — героїня серії комп’ютерних ігор, серіалів, фільмів і коміксів. Жінка-археолог, яка бореться з конкурентами в пошуках артефактів. . За нею незграбно поліз Марко, а потім — і я. Аби опинитись усередині, треба було боком, упираючись спиною та ліктями в холодні скелясті стіни, протиснутися крізь вузький прохід. Зовнішнє тепло змінив відчутний холод, і від такої різкої зміни температури м’язи мало не скрутило в судомах. Ступивши нарешті в темряву, ми випростались, обтрусилися від пилу й піску та спробували оглянути нутрощі печери. У скупому світлі, що ледь-ледь пробивалося сюди, роздивитися кожен виступ і вигин рельєфу було неможливо.

Олівія дістала із задньої кишені телефон, і за секунду печеру залило тьмяне світло. Вона мала майже правильну прямокутну форму та площу приблизно чотири на чотири метри. Кожен сантиметр стіни вкривали розписи й малюнки.

— Глянь туди. — Олівія посвітила на протилежну від входу стіну.

Перед нашими очима відкрилася невелика, приблизно півметра заввишки та двадцять сантиметрів завширшки й завглибшки ніша, встелена сухим гіллям. Колись у цьому місці стояв символ божества. У лівому верхньому куті ніші проступала квадратна заглибина до двох сантиметрів, завдовжки та завширшки менше як лікоть. Скидалося на те, що туди втискали колись під пресом якусь металеву пластину.

— Посвіти ближче.

Удвох ми підійшли до ніші й обстежили кожен її сантиметр. Шукали навмання, і гадки не маючи, куди дивитися чи що видивлятися. Марко, аби не затуляти світло, стояв ліворуч від входу й мовчав. Хоч до цього додумався сам.

— Нічого особливого. — Олівія з розпачем опустила ліхтарик.

Хрінь. Мабуть, Марко мав слушність, називаючи цю історію безглуздям. «Це не роман Купера [62] Джеймс Фенімор Купер (англ. James Fenimore Cooper , 1789–1851) — американський письменник у жанрі авантюрного й пригодницького роману. Знаний за творами «Останній із могікан», «Звіробій» та ін. , — проскочило в голові, — тут усе по-справжньому».

— А там що? — Жінка знову підняла телефон і посвітила праворуч від ніші.

У дальньому правому куті печери ховався непомітний із фронтального боку проріз на всю висоту. Здавалося, що бічна стіна не досягає задньої на десять сантиметрів.

— Ніби такий собі вузький тунель.

Припущення могло б стати геніальним, якби не було провальним. Глибина цього тунелю була такою незначною, що в нього повністю не вміщалася навіть витягнута рука.

— Господи, тільки поглянь, скільки сміття внизу! — Від огиди я ледь стримав лайку. — Пляшки, цигарки, пакети. Як таке можна викидати всередині?

— То що там? — поцікавився Марко. — Нічого?

— Ні, абсолютно нічого.

— Обмацайте ваш тунель. У фільмах за таких ситуацій завжди знаходиться якийсь прихований важіль чи виступ.

Я попросив Олівію підсвічувати наді мною ліхтариком, доки мацатиму стінки вузького прорізу. Раз по раз пальці натикалися на природні заглиблення, масних слимаків і липке павутиння, проте нічого схожого на те, на що натякала записка, не знаходили.

— Нічого. — Я відійшов до центру печери й витер мокру та липку руку об штани.

— Що робитимемо? — Із сумним виразом обличчя Олівія розглядала «Материнське лоно» зсередини.

Умовившись понишпорити тут іще десять-п’ятнадцять хвилин, ми втрьох знову заходилися вивчати стіни, але тепер усієї печери. Шукали будь-які відхилення від норми. Ускладнювали роботу написи: серед них могла критися підказка, що робити далі. Тому ми вичитували кожне слово (а їх тут були сотні!), підсліпувато притискаючись обличчями до стін у світлі малопотужних ліхтариків.

— Самі нісенітниці, — першим не витримав Марко.

— Твоя правда, — погодилась Олівія, — нічого путнього тут немає.

— Прокляття.

— Додому? — Обличчя бугая посвітлішало.

— Ні, — заперечив я, — це лише перша печера. Ми мусимо оглянути храмовий комплекс і можливі закриті печери. Також ми не обійшли «лоно» ззовні — ніхто не казав, що відповідь криється саме всередині.

— Я б хотіла ще побачити «Дірявець», — утрутилася жінка. — Якщо в тексті справді йдеться не про народження людини, а про її духовне зародження, то ми не маємо права ігнорувати святилище жертвоприношень.