Андрій Новік - Останній спадок

Потому як Ярослав Війт завершив обшук тіл беркутівців, Бойда та Г’юза, над ним навис той самий дужий чоловік у балаклаві та з молотом.

— Які з них?

Після німого кивка оперативник підійшов до тих, що за життя були двома американцями. Те, що відбувалося далі, Ярослав іще довго згадував із гіркою нудотою. Витягши з-за пояса велетенські лещата, оперативник устромив їх до рота Ґреґора Бойда й узявся видирати зуби. Зуби відривалися зі шматками м’яса, але той спокійно працював далі, достоту як м’ясник, що розробляє телячу тушу. Під огидні хлюпаючі звуки Ярослав не міг сконцентруватись і з надією, що все це триватиме недовго, заплющив очі. М’ясник акуратно поскладав усі зуби до маленького чорного мішечка та проробив аналогічні маніпуляції з тілом Ґарланда Г’юза. Покінчивши марудитися із зубами, чоловік підвівся, підвісив мішечок собі за пояс, де так само мирно теліпалися закривавлені лещата, та виконав своє останнє на той вечір завдання. Одним потужним ударом важкий молот розтрощив череп спершу одному американцеві, а потім іншому. Голова Ґреґора Бойда перетворилася на криваве місиво зі шкіри, мозку та шматків черепа, а довгий, із самої глотки язик вивалився на те місце, що колись було лівим вухом. Такого видовища Ярослав уже не витримав і відбіг у куток, аби виблювати у пакет шлунковий сік. Чоловік ось уже день нічого не мав у роті, тож кожна спазматична потуга обпікала горлянку ядучо-кислою рідиною.

За кілька хвилин до нього підійшов іще один оперативник і подав щось затиснуте в кулаці.

— Ось, — у руці виявився зім’ятий клапоть паперу, — знайшли в горішній кімнаті першого будинку. Здається, там його тримали.

Переконавшись, що це саме те, що він шукав, Ярослав звелів підпалювачам братися до роботи.

Доки автомобілі віддалялися від палаючих будівель, Ярослав намагався осягнути прочитане на брудному папірці. Глаголиця далася йому просто, і за кілька секунд він узявся раз по раз повторювати химерно поєднані букви, утім, нічого суттєвого не вигадавши. Чоловікові залишалося подумки повертатися до подій цього вечора й журитися зміні свого внутрішнього «я», тому, що Вероніка ніколи не прийме.

Ще однією необхідністю стала смерть італійського інформатора Вінченцо Аллеґро. Необхідністю, найбільш бажаною з усіх того вечора. Ще два дні тому Ярослав Війт опирався б тому, аби приректи до страти навіть абсолютно незнайому людину, але позбавити італійця життя було саме його ідеєю. Бажан, глипаючи на свого поплічника здивованими очима, перепитав, чи впевнений він у доцільності такого контроверсійного заходу, і отримав чітку й однозначну стверджувальну відповідь. Найбільш бурхливо протестувала жінка, яка з’явилася два дні тому й тепер — о пів на п’яту ранку — їхала в одному з ним автомобілі до Тернополя.

— Прокинулася? — запитав англійською Ярослав, зауваживши повільний сонливий рух у сусідньому кріслі.

— I can’t sleep [90] Я не можу заснути ( англ. ). . — Мелані Маєрс утомлено потерла набряклі червоні очі, повертаючись до реальності.

Американка вважала Вінченцо Аллеґро своїм рятівником. 25 серпня з нею зв’язався священик із Рима, який відрекомендувався як Баттіста Піреллі, і енергійно та перелякано лепетав щось про Божу ласку й загрозу, що нависла над усім світом. Невідь-звідки священик знав про належність Мелані до «Ізраéлю», тож, роздобувши десь її контакти, благав тепер про доведення його інформації до відома вищого керівництва. Обміркувавши слова отця, Мелані наважилася на розмову з Біллом Гендерсоном та отримала від того на горіхи, бо він, мовляв, не марнуватиме свого часу на вислуховування даних, що не мають під собою неспростовних фактів на підтвердження.

У відповідь Баттіста Піреллі пішов ва-банк і надав виконавцеві-аналітику докази, такі потрібні її керівництву. До останнього подиху на сходинках площі Іньяціо священик сумнівався в правильності свого вчинку. Одного разу за життя кожен постає перед вибором — урятувати загальну ідею чи зберегти вірність другові. О восьмій ранку 26 серпня на телефон Мелані Маєрс надійшло повідомлення від отця про приліт особи, на його думку, однієї з ключових постатей майбутнього перевороту.

Чоловік мав прилетіти уранці 29 серпня в аеропорт Джона Ф. Кеннеді [91] Міжнародний аеропорт імені Джона Ф. Кеннеді (англ. John F. Kennedy International Airport ) — головний державний міжнародний аеропорт Нью-Йорка, США. Найзавантаженіший міжнародний аеропорт країни, яким користуються понад 19 компаній-перевізників. Дістав свою назву 1964 року на честь 35-го президента Сполучених Штатів Америки. , що в Нью-Йорку. Не бажаючи знову опинитися під шквалом зневажливої критики Гендерсона, обачна жінка наважилася передати інформацію священика особистим листом через секретаря. Майже відразу після отримання листа шеф викликав її до свого кабінету. Підозріла обізнаність простого священика щодо контактів «Ізраéлю», попри все, насторожувала. Відтак було вирішено про всяк випадок налагодити стеження за новоприбулим, який виявився Ярославом Війтом.