Андрій Новік - Останній спадок

Стеження за українцем посилили після звістки про жахливе вбивство Баттісти Піреллі в самому центрі італійської столиці, що було нічим іншим, як помстою за інформаторство, зраду. Для всіх оперативних виконавців було оголошено стан повної готовності. Мелані аж запишалася від почування власної значущості: заколотників і злочинців невдовзі повинні були схопити та кинути за ґрати, і жінка в цьому відіграла не останню роль. Мрії про підвищення ось-ось мали стати реальністю, а з ними й сподівання на зменшення обсягу щоденної рутинної роботи, через яку жінка мала лише втому й мішки під очима та зовсім, на її думку, занедбала свою єдину донечку, кучеряву білявку Сенді.

Усе змінилося наступного дня. 27 серпня о 10:52 на електронну пошту Мелані Маєрс надійшов анонімний лист з укладеними в нього файлами. Жінка з подивом гортала список текстових документів, фото- та відеоматеріалів, жахаючись інформації, що з’явилася так само нізвідки, як і Баттіста Піреллі. Перші файли містили детальний опис структури «Ізраéлю» — від його очільників до виконавців найнижчого рангу. Це означало, що відправник мав повну базу даних організації, доступну інформативним працівникам вищого ступеня доступу.

Переглядаючи наступні файли, Мелані мимоволі затулила рота рукою, аби стримати тонкий, мов цвірінькання птаха, зойк. Фото були зображеннями невеликого, усього в заростях масивної зелені поселення, усіяного десятками, якщо не сотнями скоцюрблених трупів. Під архівом із семи фотографій і чотирьох відео стояв невигадливий підпис «21.08.86.Cam.Nyos». І все — більше ніяких описів, текстових файлів чи прикріплених до них медіа. Судомно гортаючи фото, жінка боролася з нападами нудотного страху. Трупи худих селян валялися по всьому поселенні, розташованому на березі великого й дивного на колір озера. На їхніх обличчях застиг жах перед неминучим, шкіру декого наче спотворила ядуча кислота, а з десяток будинків мали вигляд ніби розтрощених силою могутнього буревію. Мелані швидко ввела в пошук Google у новій вкладці цифри — дату, як вона вважала, — та короткі слова Cam і Nyos . Перше ж посилання видало невелику статтю, заповнену цитатами офіційних заяв ООН і «жовтої» преси. 21 серпня 1986 року в Камеруні, а саме — в озері Ніос, стався вибух метану, що призвів до загибелі майже двох тисяч осіб. Останнє було однією з версій слідчої комісії, адже достеменну причину такої масової смертності місцевого населення так і не встановили. Метан визнали найбільш вірогідною причиною нещастя, одначе після допиту свідків з’явилися версії потужного урагану та навіть небезпечного експерименту, проведеного прибульцями на дні озера, який і спричинив викид отруйних речовин у повітря. Остання здогадка прицвяхувала Мелані до крісла: за кілька місяців до трагедії уряд США оголосив частину території Камеруну, де знаходилось і селище поряд озера Ніос, підконтрольною релігійному терористичному угрупованню. На мить жінці здалося, що все це жарт, дурнуватий розіграш когось із колег, але останні два фото змусили Мелані ледь не вистрибнути з крісла.

«Що за хрінь?»

На одному з фото неподалік від трьох складених один на одного трупів тісним півколом стояли четверо людей у громіздких білих скафандрах із чудернацькими пристроями в руках. Зображення було доволі поганої якості, аби жінка могла збільшити його та розпізнати будь-які написи на скафандрах чи дивні металеві пристрої. Усе це скидалося на кадри з місця катастрофи на якійсь атомній електростанції. Біля захищених товстим шаром антирадіаційного матеріалу чоловіків невеликим стосом височіли ящики — чи то металеві, чи дерев’яні, Мелані не роздивилася — із застережливими радіаційними знаками в жовтих трикутниках.

На другому фото не було жодного мертвого тіла, однак після його перегляду виконавець-аналітик дико затремтіла. На столі лежали викладені в ряд розкриті теки з досьє на шістьох осіб. На перших сторінках кожного досьє, у правому верхньому куті, до прізвищ та імен було додано фото учасників операції біля озера Ніос, у лівому — стояв синій штамп проекту «Ізраéль». У Мелані потерпли пальці. Вона спробувала глибоко вдихнути, але шию стискав невидимий зашморг страху.

Опанувавши себе, Мелані переглянула вкладені в архів відео. Усе, як і на фото, — чоловіки в білосніжних захисних скафандрах складали мертві тіла у величезні стоси, а потім носили великі ящики поближче до озера Ніос.