Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Більшість пасажирів, які опинилися в такому неприємному становищі, втрачали впевненість, їх нервували невизначеність, затримка, спека. Вони так довго пливли до безпечного місця, воно так близько! Друзі з родичами в човнах і далі тримали облогу; фокстер’єра, якого прислали з Німеччини раніше, щодня підвозили човном до поруччя й показували здалеку господарям. Сформувався комітет пасажирів, і пароплавство дало йому безкоштовний доступ до засобів зв’язку; були розіслані клопотання до впливових осіб, зокрема дружини кубинського президента. Саме в цей час двоє пасажирів здійснили спробу самогубства — одна людина вколола собі транквілізатор, інша порізала зап’ястя й кинулася в море; обоє вижили. Після того для запобігання новим спробам самогубства вночі запровадили патрулювання; рятувальні човни весь час були напоготові, а судно вночі освітлювалося прожекторами. Ці заходи нагадували декому з євреїв нещодавно залишені концентраційні табори.

«Сент-Луїс» не планував повертатися з Гавани порожнім, випустивши на берег 937 емігрантів. Приблизно 250 людей уже купили квитки на зворотний рейс до Гамбурґа через Лісабон. Пропонувалося випустити хоча б 250 євреїв, щоб дати їм місце. Але як вибрати 250 тих, кому буде дозволено зійти з ковчега? Хто відділить чистих від нечистих? Чи потрібен жереб?

Ситуація з «Сент-Луїсом» не була дрібним місцевим питанням, якому приділялося замало уваги. Новини про це плавання повідомляла німецька, британська й американська преса. У Der Stürmer зауважували, що коли євреї вирішать повертатися до Німеччини, то опиняться в Дахау чи Бухенвальді. Тим часом у гаванському порту американські репортери пробралися на борт судна й прозвали його — може, занадто легковажно — «кораблем, що зганьбив світ». Така реклама не була особливо корисною для біженців. Якщо ганьбу розділено між усім світом, то чому лише одна країна — яка вже прийняла чимало єврейських біженців — має так часто це робити? Світові, схоже, соромно не стало, принаймні не настільки, щоб рука потяглася до гаманця. Кубинський уряд, отже, проголосував за те, щоб не пускати іммігрантів, і «Сент-Луїсу» було наказано залишити територіальні води острова. Це, додав президент, не означає, що він остаточно припиняє переговори; просто він не розглядатиме подальших пропозицій, доки судно не вийде з гавані.

Скільки коштують біженці? Це залежить від того, в якому розпачі вони перебувають, наскільки багаті їхні покровителі, наскільки жадібні господарі. У світі перепусток і паніки це завжди ринок. Ціни довільні, спекулятивні, мінливі. Юрист із Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету запропонував стартову ціну в $ 50 000 за безпечний вихід євреїв на берег — і почув, що цю суму було б корисно потроїти. Але якщо вже раз потроєно, то чом би не потроїти вдруге? Директор імміграційного бюро — котрий уже підняв по $ 150 з особи за видані дозволи на висадку, яка поки що не відбулася, — запропонував керівництву рейсу заплатити $ 250 000, щоб це посприяло скасуванню дії указу номер 937 на пасажирів. Представник президента нібито вважав, що євреїв можна випустити на берег за $ 1 000 000. Кінець кінцем, кубинський уряд встановив таксу $ 500 за кожного єврея. У такій ціні була певна логіка: стільки становила сума застави за кожного офіційного іммігранта до країни. Отже, 907 пасажирів на борту, які вже оплатили плавання туди й назад, купили дозволи й офіційно мусили мати з собою не більше як десять дойчмарок, коштували $ 453 500.

Коли пароплав завів двигуни, група жінок кинулася на забортний трап — їх відігнала кубинська поліція з пістолетами. За шість днів стояння в Гавані «Сент-Луїс» перетворився на місцеву цікавину, тож за його відплиттям спостерігало приблизно 100 000 людей. Капітану гамбурзьке начальство дало дозвіл пливти до будь-якого порту, готового прийняти пасажирів. Спочатку він мляво кружляв океаном, розширюючи коло, в очікуванні виклику назад до Гавани, а тоді вирушив на північ, до Маямі. Біля американських берегів судно зустрів катер прибережної охорони США. Але і це, на перший погляд, вітання виявилося забороною: катер мав простежити, аби «Сент-Луїс» не заходив у територіальні води. Департамент штату вже прийняв рішення: якщо євреїв не прийняла Куба, то їх не можуть прийняти і США. Тут гроші вирішували менше: більш відповідними причинами було високе безробіття й міцна ксенофобія.

Домініканська Республіка запропонувала прийняти біженців за стандартною ринковою ціною $ 500 з голови; але це просто дублювало кубинські тарифи. Звертались і до Венесуели, Еквадору, Чилі, Колумбії, Парагваю, Аргентини — жодна з цих країн не була готова повністю взяти на себе світову ганьбу. У Маямі інспектор з імміграції оголосив, що «Сент-Луїс» не приймуть у жодному порту США.