Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Лайнер, якому було закрито доступ на весь американський континент, продовжував рух на північ. Люди на борту розуміли, що наближається момент, коли судно поверне на схід і неуникно рушить назад, до Європи. І тут о 16:50 у неділю 4 червня прийшла депеша: начебто кубинський президент дав дозвіл євреям зійти на берег острова Пен, колишньої виправної колонії. Капітан розвернув «Сент-Луїс» і знову рушив на північ. Того вечора піднесений настрій балу-маскараду повернувся.

Наступного ранку за три години плавання від Пену телеграфом прийшло повідомлення: дозвіл ще не затверджено. Члени комітету пасажирів, які протягом усієї кризи надсилали телеграми відомим американцям з проханням втрутитись, уже не могли придумати, з ким би ще сконтактувати. Хтось запропонував звернутися до мера міста Сент-Луїс у штаті Міссурі, гадаючи, що, може, збіг назв викличе в нього співчуття. Отже, йому відправили телеграму.

Кубинський президент зажадав заставу $ 500 за кожного біженця плюс додаткові гарантії на покриття харчування й проживання на острові Пен. Американський юрист запропонував (за твердженням кубинського уряду) загалом $ 443 000, але з умовою, що ця сума покриватиме не лише висадку пасажирів «Сент-Луїса», а й 150 євреїв з двох інших кораблів. Кубинський уряд вирішив, що не в змозі прийняти таку контрпропозицію, тож свою пропозицію скасував. Юрист Об’єднаного комітету у відповідь на це вповні погодився з початковими вимогами кубинського уряду. Натомість уряд висловив жаль, що ту пропозицію скасовано й відновленню вона не підлягає. «Сент-Луїс» розвернувся й удруге рушив на північ.

Коли корабель розпочав зворотний шлях до Європи, до урядів Британії та Франції було надіслано неофіційний запит, чи не приймуть євреїв вони. Британці відповіли, що воліли б розглядати теперішні складнощі в ширшому контексті загальноєвропейської ситуації з біженцями, але їхня країна може бути готова розглянути можливість в’їзду євреїв до Британії після їхнього повернення до Німеччини.

Були також непідтверджені чи нездійсненні пропозиції від президента Гондурасу, одного американського філантропа, навіть від карантинної станції в зоні Панамського каналу; пароплав рухався вперед. Комітет пасажирів звертався з клопотаннями до політичних і релігійних лідерів по всій Європі; але тепер телеграми стали коротшими, бо керівництво рейсу перестало надавати безкоштовний доступ до телеграфу. У той час винесли пропозицію, щоб найкращі плавці серед пасажирів регулярно стрибали за борт, щоб «Сент-Луїс» затримувався й розвертався. Так судно пізніше допливе до Європи й часу на переговори стане більше. Цю ідею не підтримали.

Німецьке радіо повідомляло, що жодна країна не погодилася прийняти пароплав із євреями, тож Фатерлянд мусить забрати їх назад і підтримати. Де і як саме їх збиралися підтримувати, здогадатись було нескладно. Понад те, якщо «Сент-Луїс» висадить своїх дегенератів і злочинців у Гамбурзі, то це доведе: уся ця глибока світова стурбованість — просто лицемірство. Нікому не потрібні ці обірвані євреї, тож ніхто не має права критикувати те, як батьківщина зустріне цих брудних паразитів.

Саме тоді група молоді спробувала захопити судно. Вони вторглися на капітанський місток, але від подальших дій капітан їх відрадив. Зі свого боку він мав план влаштувати на «Сент-Луїсі» пожежу неподалік мису Бічі-Гед, що змусить рятівників забрати пасажирів на своє судно. Можливо, навіть цю відчайдушну схему вдалося б випробувати. Нарешті, багато з пасажирів зневірились, а коли лайнер наближався до Європи, уряд Бельгії погодився прийняти до своєї країни 200 пасажирів. Протягом наступних днів Голландія взяла на себе 194 євреїв, Британія — 350, а Франція — 250.

Подолавши 10 000 миль, «Сент-Луїс» кинув якір в Антверпені, за 300 миль від порту, з якого вирушав. Працівники організації з допомоги від згаданих чотирьох країн уже зустрілися, щоб вирішити, як розподілити між собою пасажирів. Більшість євреїв, що пливли на «Сент-Луїсі», мали право зійти на території Сполучених Штатів, тож мали номери в списках квот США. Було помічено, що працівники служб допомоги змагалися за пасажирів з номерами, ближчими до початку, адже ті якомога швидше залишать територію їхніх країн.

В Антверпені пронацистська організація роздавала листівки з гаслом: «Ми теж хочемо допомогти євреям. Якщо вони звернуться до нашої контори, ми безкоштовно видамо їм довгий цвях і шматок мотузки». Пасажири зійшли на берег. Тих, кого прийняла Бельгія, посадили в поїзд, де замикалися двері, а вікна були забиті дошками; євреям сказали, буцімто такі заходи потрібні для їхньої безпеки. Тих, кого прийняла Голландія, одразу перевезли в табір, оточений колючим дротом, який стерегли собаки.