Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Але це не майбутнє, ні. Поглянь на місяць. Місяцю не потрібна музика й кольорова підсвітка.

Міс Лоґан усе ж взяла гору в останній короткій суперечці — радше рішучим жестом, ніж словом, — і залишила міс Ферґюссон обидві пляшки розталого снігу. Також та дозволила лишити собі два лимони. На світанку міс Лоґан, тепер уже з пістолетом на поясі, вирушила вниз разом із провідником. Вона почувалася рішуче, але не знала точно, як краще діяти далі. Наприклад, вона уявляла собі, що коли до землетрусу мешканці Архурі не мали охоти підійматися на гору, то ті з них, хто лишився в живих, тепер не підуть туди й поготів. Так що їй, можливо, доведеться шукати допомоги в дальшому селі.

Коней не було. Курд видав довгий горловий звук, який вона розцінила як вираз розчарування. Дерево, до якого їх припинали, залишалося на місці, але коні зникли. Міс Лоґан подумала, що вони запанікували, відчувши тремтіння землі, розірвали всі пута й побігли геть. Пізніше, йдучи за курдом до села Архурі, міс Лоґан домислила інше пояснення: ймовірно, коней украли ті гостинні кочовики, з якими вони зустрілися першого ранку.

Монастир Святого Якова був зовсім зруйнований, і вони проминули його, не спиняючись. Коли вони підійшли до руїн Архурі, курд дав міс Лоґан знак почекати й пішов на розвідку в село. За двадцять хвилин повернувся, в загальнолюдському жесті хитаючи головою. Обходячи поруйновані будинки, міс Лоґан не могла не помітити, що землетрус убив усіх селян, але не пошкодив лози, яка — коли вірити міс Ферґюссон — була тим самим джерелом спокуси й кари.

До людських жител вони дійшли ще за два дні. У гірському селі на південний захід звідти провідник показав їй дім вірменського священика, який більш-менш розмовляв французькою. Вона сказала йому, що потрібно негайно організувати рятувальну експедицію на Великий Арарат. Священик сказав, що курд, без сумніву, вже зайнятий її організацією. Щось у його поведінці підказувало: він не зовсім вірить її історії про сходження майже на вершину Масису, про неприступність якого відомо і селянам, і святим людям.

Цілий день вона чекала на курда, але не дочекалася; розпитавши, виявила, що чоловік залишив селище, щойно провів її до священика. Міс Лоґан така зрадницька поведінка засмутила й розсердила, вона енергійно висловилася з цього приводу вірменському священикові, який кивнув і пообіцяв молитися за міс Ферґюссон. Міс Лоґан прийняла цю підтримку, але замислилася, чи допоможе проста молитва в місцевості, де люди додають до прохання підношення у вигляді зуба.

Лише за кілька тижнів, лежачи на твердій койці в каюті брудного пароплава з Трапезунда, вона подумала, що курд, який весь час був із ними, якраз точно й чесно виконав волю міс Ферґюссон — адже вона гадки не мала, про що вони говорили останньої ночі в печері. Може, міс Ферґюссон якраз і сказала йому провести компаньйонку в безпечне місце, після чого втекти.

Міс Лоґан також міркувала про падіння міс Ферґюссон. Вони йшли осипом, каміння могло сповзати, йти було важко, але саме в той момент вони перетинали відносно відложистий схил, а очільниця експедиції взагалі стояла на товстій смузі граніту, коли впала. То була магнітна гора, де не працює компас, де легко розгубитися… Ні, річ не в тому. Питання, якого вона уникала, полягало в тому, чи міс Ферґюссон не виявилася знаряддям власного падіння — на досягнення чи підтвердження того, чого сама хотіла досягти чи підтвердити. Коли вони вперше зупинилися перед горою з німбом, міс Ферґюссон стверджувала, що все має два пояснення, і кожне з них спирається на віру, і волю нам дано, щоб обирати… Ця дилема ще багато років не давала спокою міс Лоґан.

Я був нормальним вісімнадцятирічним юнаком — замкненим, сором’язливим, недосвідченим у подорожах, єхидним; силоміць освіченим, різким у спілкуванні, незграбним у виявах емоцій. Принаймні всі знайомі мені вісімнадцятирічні люди були саме такі, тож, мабуть, це нормально. Я збирався вступати до університету і щойно отримав спеціальність учителя підготовчої школи. Художня література обіцяла мені райдужне майбутнє в ролі приватного вчителя при старому особняку, де на тисових живоплотах сидять павичі, а в замурованій ніші знаходять побілілі кістки; як довірливого інженю в ексцентричному навчальному закладі на кордоні з Вельсом — закладі, штат якого складається з міцних пияків і таємних розпусників. Мені мали зустрічатися легковажні дівчата й незворушні дворецькі. Соціальну мораль цієї байки ви розумієте: меритократ заражається снобізмом.