Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Вони підіймалися, доки досягли невеликої ділянки снігу, який лежав у довгій, темній розколині. Вони були за триста футів від вершини, під самим крижаним карнизом шапки Великого Арарату. Саме тут повітря, що здіймалося з рівнини, ставало парою й утворювало дивовижний німб. Небеса над ними набували яскраво-зеленого відтінку, майже без блакиті. Міс Лоґан стало дуже холодно.

Дві пляшки було наповнено снігом і довірено провіднику. Згодом міс Лоґан намагалася уявити собі дивний безхмарний спокій на обличчі очільниці і її впевнену ходу, коли вони рушили додолу; вона випромінювала задоволення, що межувало із зарозумілістю. Не пройшли вони й кількасот ярдів (курд вів перед, міс Лоґан ішла позаду) і перетинали ділянку дрібного грубого каміння — не так небезпечний, як утомливий спуск, — коли міс Ферґюссон упала. Її хитнуло вперед і вбік, вона з’їхала схилом уже на десяток ярдів, доки курд помітив, що сталося. Міс Лоґан спинилася — спочатку від подиву, бо їй здалося, що міс Ферґюссон втратила рівновагу на короткому відрізку твердої скелі, де було зовсім безпечно.

Коли вони наблизилися до неї, міс Ферґюссон усміхалася, вочевидь, не звертаючи уваги на кров. Міс Лоґан не дала курдові перев’язати рани очільниці, прийняла від нього шматки сорочки, після чого суворо наказала відвернутися. Через приблизно півгодини вони вдвох поставили міс Ферґюссон на ноги й рушили далі; вона спиралася на руку провідника з дивною безтурботністю — наче її водили навколо собору чи зоопарком.

За решту дня вони пройшли небагато: міс Ферґюссон було потрібно часто відпочивати. Міс Лоґан прикинула, наскільки далеко припнуті коні, і це її не надто втішило. Перед настанням сутінок вони набрели на пару маленьких печер, які міс Ферґюссон порівняла з відбитками пальців Господа в скелі. Першим до печери обережно зайшов курд, принюхуючись, чи немає всередині диких звірів, після чого дав жінкам знак заходити. Міс Лоґан постелила й дала постраждалій трохи опію; провідник, показавши на мигах щось незрозуміле, вийшов. За годину він повернувся з кількома покрученими кущами, які йому вдалося висмикнути зі скель. Він розпалив багаття; міс Ферґюссон лягла, випила води й заснула.

Прокинувшись, вона сказала, що не має сили, що всі кістки в неї затерпли. Вона не мала ні сил, ні апетиту. День вони перебули в печері, сподіваючись, що до ранку міс Ферґюссон покращає. Міс Лоґан почала розмірковувати, як змінилася жінка, що найняла її для експедиції, відколи прибула до гори. Приїхали вони сюди молитися за душу полковника Ферґюссона. Але поки що вони не молилися; Аманда Ферґюссон, здавалося, ніяк не може припинити суперечку з батьком; при цьому той Бог, про якого вона зараз веде мову, не скидається на Бога, який легко пробачить полковникові впертий гріх проти Його світла. Може, міс Ферґюссон зрозуміла. Чи принаймні вирішила, що батькова душа втрачена, відкинута, навіки засуджена? Чи саме так сталося?

Коли настав вечір, міс Ферґюссон сказала компаньйонці вийти з печери, доки вона поговорить із провідником. Це видавалося непотрібним, бо міс Лоґан не знала ні по-турецьки, ні по-російськи, ні по-курдськи, чи якою там мовою ці двоє розмовляли між собою; але зробила, як сказано. Вона стояла надворі, дивилася на вершковий місяць, боячись, щоб який-небудь кажан не залетів їй у волосся.

— Треба перенести мене так, щоб я могла бачити місяць.

Вони обережно, як стареньку, підняли її й поклали ближче до входу в печеру.

— Ви маєте вирушити завтра з першим променем сонця. Чи повернетесь — неважливо.

Міс Лоґан кивнула. Вона не сперечалася, бо розуміла, що не переможе; не плакала, бо розуміла, що за це отримає суворий докір.

— Я пам’ятатиму Святе Письмо й чекатиму на Господню волю. На цій горі воля Божа виявляється вповні. Я не уявляю собі кращого місця, щоб прийти до Нього.

Міс Лоґан і курд по черзі сиділи біля неї вночі. Місяць, тепер майже повний, осявав підлогу печери, де лежала Аманда Ферґюссон.

— Мій батько захотів би додати до цього музики, — в якийсь момент сказала вона. Міс Лоґан, погоджуючись, усміхнулася, чим роздратувала очільницю. — Ти не можеш знати, що я маю на увазі!

Міс Лоґан одразу погодилася вдруге.

Було тихо. У сухому холодному повітрі стояв запах диму.

— Він вважав, що картини мають рухатися. Щоб було і світло, і музика, і пічне опалення. Він вважав, що за цим майбутнє.

Міс Лоґан, яка все одно нічого не зрозуміла, вирішила, що краще не відповідати.