Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

І немовби на підтвердження приземленості свого розуму міс Лоґан у той момент зізналася, що з дитинства їй було дуже цікаво, як так сталося, що Ковчег зміг сісти на верхівку гори. Чи пік висунувся з води й протнув кіль, зупинивши судно? Бо якщо ні, то як Ковчег не зсунувся з місця, коли поступово почали відступати води?

— Інші люди до тебе теж над цим думали, — без поблажливості відказала міс Ферґюссон. — Марко Поло стверджував, що гора має кубічну форму, що, безумовно, могло все пояснити. Мій батько, певне, погодився б із ним, коли б над цим замислився. Але тепер ми бачимо, що річ не в тому. Ті, хто підіймався на вершину Великого Арарату, повідомляють, що неподалік верхівки є долина з відложистими схилами. Вона, — уточнила міс Ферґюссон, ніби міс Лоґан по-іншому б не зрозуміла, — має приблизно такий розмір, як Ґрін-парк у Лондоні. Це могло бути природним і безпечним місцем висадки.

— То Ковчег не зупинився на самій верхівці?

— У Писанні цього й не сказано.

У міру наближення до Архурі, розташованого на висоті понад шість тисяч футів над рівнем моря, температура повітря ставала дедалі лагіднішою. У трьох милях нижче від села вони побачили перші зі священних виноградників праотця Ноя. Лоза щойно відцвіла, і між листям де-не-де видніли крихітні зелені виноградини. Селянин відклав свою грубу мотику й провів несподіваних гостей до сільського старійшини, який чемно, але без особливого подиву подякував за подарований порох. Міс Лоґан така ввічливість інколи дратувала. Старійшина поводився так, ніби групи білих жінок регулярно приносять йому порох.

Тим часом міс Ферґюссон залишалася такою, як і була, — цілеспрямованою і діловою. Було домовлено, що ближче до вечора їх проведуть до монастиря Святого Якова; заночують вони в селі, а потім наступного дня повернуться до церкви, щоб продовжити паломництво.

Монастир стояв понад потоком Архурі на дні великої ущелини, яка починалася майже від верхівки гори. Він складався з церкви, хрестоподібної в плані, збудованої з вулканічного каменю. Зусібіч до неї тулилися різні маленькі житла, як поросята навколо свині. Коли експедиція увійшла у двір, там стояв, чекаючи на них, священик середніх літ, і за його спиною здіймалася баня Святого Якова. Священик був одягнений у просту рясу з синьої саржі з гострим клобуком, як у капуцина; у його довгій чорній бороді виднілися пасма сивини; узутий він був у перські панчохи й прості капці. В одній руці він мав вервицю, другу приклав до грудей у привітальному жесті. У міс Лоґан виникло раптове бажання впасти на коліна перед пастирем Ноєвої церкви; але в присутності міс Ферґюссон, яка велику категорію релігійних жестів засуджувала як «папістські», вона не наважилась.

Двір більше нагадував не монастир, а ферму. Понад стіною були абияк навалені мішки кукурудзи; з поблизького пасовища забрели три вівці, і ніхто не гнав їх геть; з-під ніг пахло погано. Усміхнувшись, архімандрит запросив їх до своєї келії, яка виявилася однією з крихітних будівель понад мурами церкви приблизно за десять ярдів від них. Ведучи їх туди, архімандрит, здавалося, торкався ліктя міс Ферґюссон люб’язно, але без потреби владно.

Келія мала товсті глиняні стіни й тинькований дах, який тримався на масивному стовпі посередині. Над солом’яником висіла ікона якогось святого — його обличчя годі було розрізнити, — і запахи знадвору просочувалися й сюди. Міс Лоґан зачарувала простота келії, міс Ферґюссон роздратувало таке вбозтво. Поведінку архімандрита теж можна було витлумачити по-різному: міс Лоґан він здавався щирим і відкритим, а міс Ферґюссон — запобігливим і хитрим. Міс Лоґан здавалося, що голова експедиції вичерпала всі свої запаси люб’язності за довгу дорогу до Арарату і тепер впала в кам’яну байдужість. Коли архімандрит запропонував дамам заночувати в монастирі, вона коротко відмовилася; коли той став наполягати — відмовилася грубо.

Архімандрит і далі всміхався; на думку міс Лоґан, він перебував у доброму гуморі. У цей момент з’явився служник із грубою тацею, на якій стояли три рогові чаші. Вода з потоку Архурі, подумала міс Лоґан, а може, кислувате молоко, яким їх багато разів частували гостинні пастухи. Але служник відійшов, повернувся з міхом вина і за жестом архімандрита налив його в рогові посудини. Архімандрит підняв свою чашу до жінок і випив до дна, після чого слуга знову йому налив.

Міс Ферґюссон пригубила чашу. Потім вона почала ставити архімандритові питання, які дуже збентежили міс Лоґан. Це відчуття посилювалось очікуванням, доки провідник перекладе.