Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Франклін уже використав майже дві третини свого часу. Якщо він і відчував у деяких частинах залу наростання ворожості — то, на диво, більше виявлялася якась сонлива знудженість, наче їм уже все це розповідали, і вони в ці історії не вірять.

— І ось ми й дісталися нинішнього моменту, — ці слова прикували до Франкліна загальну увагу, так що попри обставини чоловікові стало приємно. Він був наче гіпнотизер, який клацнув пальцями. — Ми маємо зрозуміти: на Близькому Сході вже немає мирних жителів. Сіоністи це розуміють, а західні уряди — ні. На жаль, ми теж — не мирні жителі. Ось до чого спричинилися сіоністи. Вас — нас — тримає в заручниках група «Чорний грім», вимагаючи звільнення трьох своїх членів. Можливо, ви пам’ятаєте, — у цьому Франклін особисто дуже сумнівався, адже такі інциденти були доволі часті й майже нерозрізнювані, — що два роки тому цивільний літак із трьома членами групи «Чорний грім» на борту був примусово посаджений американськими військовими силами в Сицилії, італійська влада, усупереч міжнародним законам, долучилася до цих піратських дій і заарештувала трьох борців за свободу, а Британія виступила на захист дій Америки в ООН, і троє заарештованих нині перебувають у в’язницях Німеччини й Франції. Група «Чорний грім» не підставляє другу щоку, і це обґрунтоване… захоплення… — Франклін обережно вжив це слово й кинув швидкий погляд на очільника терористів, демонструючи свою нелюбов до евфемізмів, — є відповіддю на зазначене піратство. На жаль, західні уряди не виявляють такого самого занепокоєння долею своїх громадян, як група «Чорний грім» — долею своїх бойових товаришів. На жаль, вони поки що відмовляються звільняти в’язнів. На превеликий жаль, група «Чорний грім» не має іншого вибору, окрім як виконати погрозу, висловлену дуже чітко західним урядам від самого початку…

У цю мить великий, неспортивної статури американець у синій сорочці підскочив і побіг проходом просто на арабів. Їхня зброя не була виставлена на одиночні постріли. Звуки були дуже гучні, і крові було багато. Італієць, який сидів на лінії вогню, отримав кулю в голову — і впав убік, на коліна своїй дружині. Кілька людей швидко підскочили — й сіли назад. Очільник «Чорного грому» поглянув на годинник і дав Г’юзові знак продовжувати. Франклін зробив великий ковток застояної води й подумав, що краще б то був міцніший напій.

— Через упертість західних урядів, — продовжив він, намагаючись говорити як офіційний речник, а не як Франклін Г’юз, — і їхнє легковажне ставлення до людських життів є необхідність у жертвах. Ви зрозумієте історичну неуникність цієї ситуації з огляду на те, що я вам розповів. «Чорний грім» має цілковиту певність, що західні уряди швидко сядуть за стіл переговорів. Крайнім засобом у тому, щоб їх переконати, стане необхідність страчувати двох із вас… із нас… кожної години, доки цей момент настане. Група «Чорний грім» вважає таку ситуацію вельми сумною, але західні уряди не залишають їм вибору. Порядок страти затверджено відповідно до провини західних держав у ситуації на Близькому Сході.

Франклін уже не міг дивитися на слухачів. Він говорив тихіше, але не чути його не могли.

— Американські сіоністи — перші. Потім — інші американці. Потім британці. Потім французи, італійці й канадці.

— Якого хріна Канада робить на Близькому Сході?! Якого хріна? — закричав чоловік у м’якій шапці з кленовим листком. Він хотів устати з місця, але його тримала дружина. Франклін, який відчував, як розжарюється підлога в його клітці, механічно зібрав аркуші, не дивлячись ні на кого, вийшов з-за кафедри, пішов проходом, замастивши кров’ю каучукові підошви біля мертвого американця, не глянувши на трьох арабів, які могли б, якщо хочеться, вистрілити в нього, і без супроводу й перепон пішов у свою каюту. Замкнувся і ліг на койку.

Через десять хвилин почулася стрілянина. З п’ятої нуль-нуль до одинадцятої нуль-нуль, неначе страхітлива пародія на міські дзиґарі, лунали постріли. За ними чулися сплески: тіла по два скидали за борт. Невдовзі по одинадцятій двадцять два американські спецпризначенці, які п’ятнадцять годин пливли слідом за «Святою Єфимією», змогли піднятися на борт. У сутичці загинуло ще шестеро пасажирів, зокрема й містер Телбот, «почесний американець» із Кіддермінстера. Із восьми незваних гостей, які допомагали вантажити продукти на Родосі, п’ятьох було вбито, причому двох — після того як вони здалися.