Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Зранку Франкліна знову повели до ватажка. Той жестом запросив його сісти.

— Я вирішив скористатися вашою порадою.

— Моєю порадою?

— На жаль, переговори відбуваються геть погано. Власне, немає ніяких переговорів. Ми виклали свою точку зору, а вони не мають жодної охоти викласти свою точку зору.

— Вони?

— Вони. Отже, якщо все швидко не зміниться, то ми будемо змушені розпочати тиск на них.

— Тиск? — навіть Франклін, який не міг би без застосування евфемізмів зробити кар’єру на телебаченні, обурився. — Ви хочете сказати: будете вбивати людей!

— На жаль, вони іншого тиску не розуміють.

— А чому не спробувати по-іншому?

— А ми пробували. Ми вже пробували сидіти склавши руки й чекати, що світова громадська думка нам допоможе. Ми пробували бути чемними й очікувати, що наша земля повернеться до нас. Запевняю вас, ці системи не допомагають.

— А щось середнє?

— Ембарго американським товарам, містере Г’юз? Не думаю, що світ сприйме це серйозно. У Бейрут імпортують менше «шевроле»? Ні, на жаль, є люди, які розуміють лише конкретні форми тиску. До світу можна докричатися лише…

— …убивствами? Яка весела філософія.

— А світ — це доволі невеселе місце. Я гадав, що ваші дослідження давніх цивілізацій вас цього навчили. Але хай там як… я вирішив скористатися вашою порадою. Ми пояснимо пасажирам, що відбувається. Що вони стають частиною історії. Хай там яка ця історія є.

— Певне, вони оцінять відвертість… — Франклінові до горла підступала нудота. — Скажіть їм, що відбувається.

— От власне. Розумієте, о четвертій годині стане необхідно… почати вбивати їх. Звісно, ми сподіваємося, що в цьому не буде потреби. Але якщо буде… Ви маєте рацію: якщо це можливо, їм треба роз’яснити ситуацію. Навіть рядовий знає, за що воює. Було б справедливо, якби пасажири теж знали.

— Але вони не воюють! — Франкліна обурили і слова араба, і тон. — Вони мирні жителі. У відпустці. Вони не воюють.

— Вони вже не прості мирні жителі, — відказав араб. — Ваші уряди вдають, ніби це так, але це неправда. Ваша ядерна зброя — її застосовують лише проти армії? Сіоністи принаймні це розуміють. Усі їхні люди воюють. Убити громадянина-сіоніста — це те саме, що й убити солдата.

— Але ж, Господи, на кораблі немає сіоністів! Там просто нещасні люди, як той містер Телбот, який загубив паспорт, і його зробили американцем.

— Тим більше треба пояснити ситуацію.

— Розумію, — сказав Франклін і дозволив собі саркастично розсміятися. — Ви збираєте пасажирів і пояснюєте їм, що вони всі насправді солдати-сіоністи і за це ви їх повбиваєте.

— Ні, містере Г’юз, ви неправильно мене зрозуміли. Я нічого пояснювати не буду. Вони мене не слухатимуть. Це ви, містере Г’юз, їм усе поясните!

— Я? — Франклін не нервував. Він почувався навіть рішуче. — Ні, цього не буде. Ви самі можете зробити свою брудну справу.

— Але, містере Г’юз, ви промовець. Я вас хоч трохи, але чув. Ви чудово це вмієте. Ви б могли викласти історичне підґрунтя ситуації. Мій заступник дасть вам усю необхідну інформацію.

— Мені інформація не потрібна. Свої брудні справи робіть самі.

— Містере Г’юз, я не можу одночасно вести переговори на два боки. Зараз пів на десяту. У вас півгодини на роздуми. О десятій ви скажете, що проведете лекцію. У вас буде дві години, якщо треба — три, а також при вас для надання відомостей буде мій заступник.

Франклін хитав головою, але араб не зважав.

— Вам буде потрібно підготувати лекцію на третю годину. Пропоную, щоб вона тривала сорок п’ять хвилин. Я вас, звичайно, послухаю з превеликою цікавістю й увагою, і якщо мені сподобається, як ви виклали суть справи, то ми, у свою чергу, погодимося повірити в ірландське громадянство вашої нової дружини. Ось і все, що я хотів вам сказати; ви перекажете мені свою відповідь о десятій годині.

Повернувшись до каюти, де сиділи шведи з японцями, Франклін згадав науково-популярний телесеріал, який його колись просили вести. Цикл фільмів був про психологію і згорнувся одразу після пілотної серії, за чим майже ніхто не журився. Серед іншого, у фільмі розповідали про те, в якій момент власні інтереси беруть гору над альтруїзмом. Ця фраза звучить майже респектабельно — але дослід викликав у Франкліна огиду. Учені посадили мавпу, яка нещодавно народила дитинча, в окрему клітку. Мати годувала й доглядала маля, багато в чому так само, як дружини вчених поводилися з їхніми дітьми. Тоді експериментатори натиснули важіль — і підлога клітки почала нагріватися, розжарюватися. Спочатку мавпа підстрибувала, верещала, потім ставала то на одну ногу, то на другу, тримаючи маля на руках. Підлога ставала дедалі гарячішою, біль — сильнішим. У певний момент жар став нестерпним, і мавпа-мати опинилися перед вибором, за висловом дослідників, «між власними інтересами й альтруїзмом». Вона мала або страждати від нестерпного болю і, можливо, загинути, захищаючи своє дитя, або покласти мавпеня на підлогу й стати на нього, щоб урятуватись. У кожному разі, рано чи пізно власні інтереси беруть гору над альтруїзмом.