Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Не зосталися в живих ні ватажок, ні його заступник, так що жодних свідків домовленості Франкліна Г’юза не лишилося. Трісія Мейтленд, яка на кілька годин, сама того не знаючи, стала ірландкою й під час Г’юзової лекції повернула каблучку на звичний палець, більше ніколи з ним не розмовляла.

Джерело: Муніципальний архів міста Безансон (секція CG, контейнер 377a). Справа, оприлюднена нижче, становить особливий інтерес для істориків судочинства, оскільки роль оборонця черви виконував видатний юрист Бартоломе Шассене (також відомий у написанні Шассане і Шассено), згодом — перший голова парламенту Провансу. Шассене народився в 1480 році й уславився в церковному суді міста Отюн, захищаючи щурів, звинувачених у зловмисному знищенні врожаю ячменю. Тексти, наведені тут, починаючи з першої петиції жителів і закінчуючи остаточним вироком суду, не є повним набором документів, що стосуються справи, — наприклад, покази свідків, якими міг бути будь-хто, починаючи з місцевих селян і закінчуючи видатними спеціалістами з поведінки підсудних, не були запротокольовані, але наявні документи містять їх і часто посилаються на ті чи інші покази, тож із основної структури й дискусії у справі практично нічого не втрачено. Як було заведено за тих часів, позов, промови й висновки від представника єпископа були записані французькою мовою, а вирок суду поважно виносився латиною.

(Від перекладача [2] Тут авторський прийом: це «від перекладача» («translator’s note») належить самому автору. : Рукопис становить один суцільний документ, записаний тим самим почерком. Отже, перед нами не оригінальна судова документація в записі кількох писарів, а робота якоїсь третьої особи, можливо судового чиновника, який пропустив деякі фрагменти подань. Порівняння зі вмістом контейнерів 371–379 наводить на думку, що справа в цьому вигляді, ймовірно, належала до набору прикладів судових процесів, які використовувалися в навчанні юристів. На користь такої версії свідчить те, що серед учасників лише Шассене названо на ім’я — як видається, студентам слід було звертати увагу на виявлений видатним адвокатом професіоналізм і переймати важливі ходи, незалежно від того, чим завершилася справа. Переписувач працював у першій половині шістнадцятого століття, отже, може бути, що документ, являючи собою виклад у переробці іншої людини, все ж залишався відповідним часу. Я зробив усе можливе, аби відтворити багатий стиль промов — особливо оборонця селян — відповідними мовними засобами.)

Ми, насельники Маміроля Безансонської єпархії, богобоязні пред лицем Господа Всемогутнього й шанобливі до Церкви — Його подружниці, нині й раніше справно і вчасно десятину свою сплачували, із чим сього дня серпня дванадцятого числа 1520 року подаємо вимушене й негайне прошення до суду, аби, правду вчинивши, звільнив він нас і позбавив від підступів і лиходійств злочинників, котрі не одне літо нам докучають, накликавши на себе гнів Божий і сороміцькі плітки на наше поселення, і котрі загрожують нам усім, людям чесним і богобоязним, смертю наглою і лютою, котра кинута на нас може бути подібно до грому небесного й напевне настане, якщо велемудрий і поважний суд швидко і справедливо не вижене цих злочинників із нашого села своїм законним рішенням — осоружних і нестерпимих, під страхом відлучення від Святої Церкви й Божого Володіння.

Панове, ці бідні й скромні позивачі в горі й розпуці прибули пред очі високого суду подібно до насельників островів Мінорки і Майорки до вельможного Августа Цезаря, просячи його правдою і силою позбавити їхні острови від кролів, що нищили їхні врожаї й усіляку шкоду їм чинили. Якщо Август Цезар зміг допомогти вірним своїм підданцям, то наскільки ж легше й нашому судові зняти тяжке брем’я з плечей ваших позивачів, яке несуть вони, як великий Еней ніс свого батька Анхіза від вогню руїн Трої. Старого Анхіза блискавицею було засліплено, тако ж і ваші позивачі навіть нині немов у сліпоті перебувають, вкинуті в пітьму зі світла Господнього благословення шпетною дією тих, на кому обвинувачення в цій справі, тих, хто навіть не завдав собі труду дати одвіт у суді, ставши очевисто, ібо суд вони зневажають і проти Бога блюзнять, ладні радше заховатись у тьму злочинну, аніж звернути лице до сонця правди.

Нехай буде вам відомо, панство, те, що виклали скромні і вірні свідки, чесність чия без догани, прості позивачі, чий трепет перед лицем суду не дасть з їхніх вуст вийти не чому іншому, як потокові чистої істини. Вони ствердили, що двадцять другого дня квітня місяця цього року Божого настав день щорічного паломництва Юґо, Єпископа Безансонського, до скромного храму святого Михаїла в оному селі. Вони виклали вам у подробицях, палаючих у вашій пам’яті подібно до вогненної печі Навуходоносора, з котрої отроки Седрах, Мисах і Авденаго неушкодженими вийшли, як вони щорічно оздоблювали й прикрашали церкву, аби була вона гідна очей Єпископа, як вони квіти на вівтар встановили, а двері зміцнили для захисту від вторгнення звірів, а проте могли вони зачинити двері перед свинею чи коровою, але не перед цими диявольськими тварями, котрі в найменший отвір, віднайшовши його, проникають, подібно до того як Давид зумів знайти проріху в броні Голіафа. Насельники повіли вам, як на мотузках Єпископський трон було з-під даху спущено, де його з року в рік тримають, спускаючи тільки в день Єпископового паломництва, з тим щоб дитя або чужий чоловік випадково не сіли на нього й не осквернили, що є звичаєм скромним і благообразним, гідним похвали від Бога й поважного суду. Повіли вам і про те, як трон спущено було й поставлено перед вівтарем, що чиниться щорічно від часів, пам’ятних найстаршому деньми Мафусаїлові села Маміроль, і про те, як благорозумні селяни поставили варту при ньому на ніч перед прибуттям Єпископа, ревно дбаючи, щоби трон осквернено не було. І наступного дня, як ствердили вони, Юґо, Єпископ Безансонський, на щорічне паломництво прибув, подібно до того як Ґракх вийшов до любого його серцю народу, до скромного храму Святого Михаїла, і був потішений вельми їх доброчесністю й істинною вірою. Відтак, за своїм звичаєм, спершу благословивши насельників Маміроля з порога церкви, він із ходою увійшов у наву, а паства трималася від нього на благопристойній відстані, і земний уклін поклав у своїх пишних шатах перед вівтарем, яко же Ісус Христос простерся перед Своїм Всемогутнім Отцем. По тому він устав, піднявся на просту сходинку вівтаря, звернув лице своє до пастви й возсів на трон. О недобра година! О підступні лиходії! І тут Єпископ упав, головою об вівтарну сходину вдарившись, і проти власної волі розумом увередився. Повіли вони, що коли постраждалий Єпископ, несений почтом, залишив храм, нажахані позивачі Єпископський трон оглянули й виявили ніжку, що обрушена була подібно до стін Єрихона підступною і протиприродною дією шашелі, і она шашіль, сиріч деревна черва, у таїні й темноті своє диявольське зло вчинила, пожерши ніжку трону, так що Єпископ упав, яко велемудрий Дедал з осяйних небес, у пітьму безумства. Ствердили вони й те, що, гніву Божого боячись, позивачі вилізли під дах храму святого Михаїла й дослідили підвіс, на якому перебував трон триста шістдесят чотири дні на рік, і виявили означену черву також і в оному підвісі, так що той розвалився й святотатськи впав просто на вівтарну сходину; а також те, що балки даху також виявилися пошкоджені оними диявольськими тварями, через яких позивачів охопив жах за власні життя, адже вони є бідними й вірними, а бідність не дозволяє їм збудувати нову церкву, при тому що віра кличе їх поклонятися Святому Отцеві ревно, як вони то робили завжди, у святому місці, а не в полі чи в лісі.