Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Четверте, й без упередження до вищезгаданої черви, мовлю: судити тварей на такий манір суперечить не лише людському закону, як уже сказано було, а й закону Церкви, ба навіть закону Божому. Адже звідки взялися ті крихітні створіння, що супроти них кинуто потужну силу нашого суду? Хто створив їх? Не хто інший як Господь Усемогутній, що й усіх нас сотворив — і вищих, і нижчих. І чи не читали ми найперший розділ нашої священної книги Буття, де сказано: Бог створив тварин земних за їхньою подобою, скотину — за їхньою, і всяке створіння, що по землі повзає, за відповідною йому подобою, і побачив Бог, що це добре? Ба більше: чи не дав Бог звірям земним і кожному створінню, що повзає лицем земним, усяке древо й усякий плід на поживу? і далі, чи не дав Він усім їм наказ плодитися, множитися й сповнювати землю? Творець не казав би звірям земним і всякому повзучому створінню плодитися, коли б Він у мудрості Своїй нескінченній не надав їм поживи — що Він і зробив, давши їм на поживу всяке древо, плід і насіння. То що ж такого вчинили ці скромні тварі, якщо від Сотворіння світу до сьогодні мають невід’ємне право, якого людина їм не скоротить і не відчужить? Те, що шашіль оселилася там, де оселилася, — це людям може бути невигідно, але не є відповідною причиною ремствувати на закони Природи, закладені з Сотворінням світу, адже таке ремствування і є відкритим та зухвалим непослухом Богові. Господь вдихнув життя у деревну черву, дав їй на поживу всяке древо земне: тож якою зарозумілістю й яким небезпечним зухвальством було б нам намагатися скасувати волю Божу. Ні, я радше повім шанованому суду, що нам годиться звернути наші очі не на буцімто злочинства скромного Божого створіння, а на злочинства людські. У Бога все має причину, а причина тому, що шашелі попущено оселитися в храмі святого Михаїла, — жодна інша, як попередження і кара людям за їхні пороки. Те, що шашіль поточила не яку іншу споруду, як церкву, додам, — то є особливо суворе попередження й кара. Чи є позивачі, що прибули в суд, настільки певні своєї покірності Богові, своєї скромності й християнських чеснот, що перш ніж звинуватити себе, склали провину на найдрібніше створіння? Стережіться гріха гордині, мовлю я до таких позивачів. Вийміть колоду зі свого ока, перш ніж виймати тріску з чужого!

Ну а п’яте й останнє мовлю: оборонець насельників просить суд метнути проти тварей блискавицю відлучення. За своїм обов’язком і без упередження до вищезгаданих нагадаю вам, що така кара є і невідповідною, й неправою. Відлучення — то є відокремлення грішника від причасності Богові, заборона споживати хліб і вино, які є тілом і кров’ю Христа, вилучення зі Святої Церкви, її світла й тепла — тож за яким законом ми можемо відлучити звіра польового чи створіння повзуче, яке ніколи й не було причасником Святої Церкви? Не є правою й відповідною карою позбавлення підсудного того, чого він ніколи не мав. Це не відповідає закону. Отже, відлучення є карою жахливою, що кидає грішника в пітьму страшну, навіки відділяє його від Божого світла і добра. Хіба кара ця є відповідною створінню, яке навіть не має безсмертної душі? Хіба можливо приректи на вічні муки наших підсудних, котрі не мають вічного життя? Цих створінь неможливо відлучити від Церкви, бо вони не є її членами, а апостол Павло заповів нам судити тих, хто з нами, а не тих, хто осторонь.

Тож прошу вас цю справу закрити, суд у ній завершити й, не маючи до означеної черви упередження, закликаю її виправдати й позов до неї вповні відхилити.

Бартоломе Шассене, юриста

Шановне панство, маю честь знову перед вашим поважним судом з’явитися й благати справедливості, як благала царя Соломона нещасна мати повернути їй рідну дитину. Як Улісс перед Аяксом, стану я на прю з оборонцем черви, що мову свою рясно оздобив і прикрасив, аки Єзавель.

Перше він ствердив, що суд не має сили й права судити безчинства тварин у Маміролі, а закінчив тим, що ми буцімто в Господніх очах не є кращими за деревну черву — ні вищі й не нижчі за неї, тож не маємо права суд рядити, подібно до Юпітера, з чийого храму на Тарпейській скелі зрадників скидали. Але ці слова я відкину, як Пан Господь наш викинув міняйлів із храму Єрусалимського, і вчиню це ось як. Чи не є людина вищою за тварин? Чи не ясно написано в книзі Буття про створення тварин, яких Господь створив раніше за людину, що їх призначення — їй служити? Чи не дав Господь Адамові владу над рибами морськими, над птицями небесними й над усякою живою твар’ю, на землі сущою? Чи не дав Адам імена і скотині, і птицям небесним, і всякій звірині польовій? Чи не стверджують панування людини над тваринами Псалмоспівець і апостол Павло? А як же людина, маючи владу над тваринами, не має права карати їх за шкоду? Понад те, право рядити суд над тваринами, котре оборонець шашелі так ревно заперечує, саме Богом людині й надано, як говорить священна книга Виходу. Чи Господь не дав Мойсеєві священний закон «око за око, зуб за зуб»? І чи не сказано також, що коли віл поранить на смерть чоловіка чи жінку, то такого вола належить каменувати й м’яса його не їсти? Тож чи у святій книзі Вихід не чітко викладений цей закон і право? Далі, якщо чий-небудь віл поранить на смерть чужого вола, то живого належить продати й поділити гроші між господарями, і м’ясо мертвого вола також поділити? Чи тим самим Господь Бог не дає людині право судити тварин?