Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Його посадили з американцями.

— Але він британець. Він з Кіддермінстера.

— Якщо він згадає, де його паспорт, і справді виявиться британцем — то зможе сісти з британцями.

— По ньому видно, що він британець. Я можу за це поручитися.

Араб ніяк не зреагував.

— У нього й вимова не американська, правильно ж?

— Я з ним не розмовляв. Та й мова не доказ, правда? От ви, на мою думку, говорите, як британець, а не британець.

Франклін поволі кивнув.

— Так що почекаємо паспорта.

— Чому нас так розділяють?

— Ми вважаємо, що вам приємно сидіти разом.

Араб жестом наказав Франклінові вийти.

— І ще одне. Моя дружина. Можна, вона сидітиме зі мною?

— Ваша дружина? — він проглянув список пасажирів перед собою. — У вас немає дружини.

— Ні, є. Вона подорожує як Трісія Мейтленд. Це її дівоче прізвище. Ми одружилися три тижні тому… — після паузи Франклін, немов зізнаючись, додав: — Власне, третя моя дружина.

Однак на араба розмір Франклінового гарему враження не справив.

— Ви одружилися три тижні тому? Але, здається, живете в різних каютах. Усе так погано?

— Ні, в мене, розумієте, окрема каюта як кабінет. Щоб готуватися до лекцій. Мати іншу каюту — це розкіш, привілей.

— Вона ваша дружина? — тон араба був непроникний.

— Так, — дещо обурено відказав він.

— А в неї британський паспорт.

— Вона ірландка. Вступаючи в шлюб з ірландцем, людина отримує громадянство Ірландії. Такий у нас закон.

— Містере Г’юз, у неї британський паспорт, — він знизав плечима, немов вважав цю дилему нерозв’язною, але потім знайшов вихід. — Але якщо хочете бути поряд із нею, можете піти й сісти за британський стіл.

Франклін сором’язливо всміхнувся.

— Але якщо я речник пасажирів, то як я можу вас побачити, щоб переказати вимоги пасажирів?

— Вимоги пасажирів? Ні, ви не зрозуміли. Ви зі мною зустрінетеся тільки тоді, коли я захочу побачити вас.

Переказавши нові вказівки, Франклін сів за стіл сам і замислився над становищем. Добре в ньому те, що до пасажирів ставляться доволі ввічливо; нікого ще не побили, не підстрелили, незвані гості не виявились істеричними маніяками-вбивцями, як можна було очікувати. З іншого боку, погане в цій ситуації міцно пов’язане з хорошим: холоднокровні незнайомці можуть виявитися цілеспрямованими й рішучими в досягненні своєї мети. А яка в них мета? Навіщо вони захопили «Святу Єфимію»? З ким ведуть переговори? І хто, в лихої години, керує кораблем, який, наскільки було помітно Франклінові, ходить повільними, широкими колами?

Час від часу він підбадьорливо кивав японцям за сусіднім столом. Пасажири з дальшого кінця їдальні, як мимоволі помітив він, раз у раз поглядають на нього, немов перевіряючи, чи він і далі на місці. Він став зв’язковим, а може, навіть очільником. Лекція про Кносс у тих обставинах була, сказати б, блискучою, він повівся значно більш мужньо, ніж від себе очікував. Усамітнення зараз його засмучувало й наводило на роздуми. Перший вибух емоцій — якесь піднесення — минав, на зміну йому приходила апатія й недобрі передчуття. Може, варто піти й сісти з Трісією та британцями. Але тоді вони можуть відібрати в нього громадянство. Оце сортування пасажирів: чи справді йдеться до того страшного, що спало йому на думку?

Надвечір вони почули гудіння літака: він ішов доволі низько. Американці тихо, але радісно загомоніли, але літак полетів геть. О шостій один зі стюардів-греків приніс велику тацю бутербродів; Франклін звернув увагу на те, як страх впливає на апетит. О сьомій він пішов до туалету і почув за спиною шепіт когось із американців: «Так тримати!» Повернувшись за столик, Франклін намагався випромінювати тверезу впевненість. Річ була в тому, що ситуація чимдалі здавалася зовсім не веселою. Останніми роками уряди західних країн здіймали галас навколо боротьби з тероризмом, вели мову про те, що, мовляв, треба гордо протистояти загрозі; тільки загроза, як видавалося, не розуміла, що їй гордо протистоять, і робила загалом те саме, що й раніше. Ті, хто опинявся в епіцентрі зіткнення, гинули, а уряди й тероризм не страждали.

О дев’ятій Франкліна знову викликали до казначейської. Пасажирів потрібно вести на місця для ночівлі: американці ночуватимуть у залі, де відбувалися лекції, британці — у танцювальній залі і т. д. Ці окремі зони на ніч будуть замкнені. Це необхідно, адже прибульці також мають добре поспати. Паспорти потрібно весь час тримати при собі для перевірки.