Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Отже… навіть віряни, які прийшли вічно славити Бога… в якийсь момент здаються — через кілька років, сто, тисячу?

— Звичайно. Як я казала, у Старому Раю ще лишилося трохи людей, але їхня кількість із часом зменшується.

— А хто найшвидше починає просити смерті?

— На мою думку, «просити» — це не зовсім те слово. Ідеться про бажання. Тут помилок не буває. Якщо ви по-справжньому хочете померти — то помираєте. Це — основна засада.

— І?

— І… ну, на жаль, відповідь на це питання — першими просять смерті приблизно такі люди, як ви. Ті, кому хотілося цілу вічність сексу, пива, наркотиків, швидких автомобілів — такого плану розваг. Спочатку вони не вірять своєму щастю, а потім через кількасот років — не вірять своєму нещастю. Такі вже вони люди, розуміють вони. Вони весь час хочуть бути собою. Тисячі й тисячі років. Вони схильні вимирати першими.

— Я наркотиків не вживаю, — твердо промовив я. Я навіть образився. — І машин у мене тільки сім. Тут це ще небагато. І їжджу я не дуже швидко.

— Ні, звісно, ні. Я просто описувала загальні категорії задоволення, ви розумієте.

— А хто живе найдовше?

— Ну, дехто зі Старого Раю виявився дуже довготривалим клієнтом. Молитва підтримувала їх століттями й століттями. А зараз… юристи почуваються непогано. Вони люблять проглядати свої справи, потім справи всіх решти. Це можна робити без кінця. Метафорично висловлюючись, — швидко додала вона. — І науковці теж у довгожителях. Їм подобається все сидіти й книжки читати. І обговорювати їх. Деякі суперечки, — вона звела очі до небес, — тривають уже тисячоліттями. Здається, саме це й зберігає їхню молодість — обговорення книжок.

— А ті, хто пише книжки?

— О, вони й половини того строку не витримують, як у тих, хто обговорює книжки. Так само і в художників, і в композиторів. Вони якось дізнаються, коли досягли вершини — і тоді зникають.

Я подумав, що це мало мене засмутити, але не засмутило.

— Я мав би засмутитися?

— Звичайно, ні. Ви тут, щоб жити у своє задоволення. У вас є те, чого ви хотіли.

— Так, певно. Мабуть, я не можу звикнути до думки, що колись помру.

— Дайте собі час, — сказала вона чітко, але дружньо. — Дайте собі час.

— І, до речі, останнє питання… — Я бачив, як вона перебирає олівці, розкладає їх рядком. — Хто ви?

— Ми? О, ми на диво схожі на вас. Ми могли б бути, власне, вами. Можливо, ми і є — ви.

— Я потім вийду на зв’язок, якщо можна, — сказав я.

Наступні кілька століть — може, й довше, я згубив лік старому часу — я серйозно зайнявся гольфом. Через якийсь час я вже щоразу проходив усе поле за вісімнадцять ударів, і великий подив мого помічника став звичним. Я припинив грати в гольф і зайнявся тенісом. Доволі скоро я перевершив усіх великих спортсменів із Зали слави — на ґрунті, траві, дереві, бетоні, килимі, словом, на всіх можливих видах поверхні. Я припинив займатися тенісом. Я зіграв за «Лестер» у фіналі Кубка і повернувся з медаллю переможця (мій третій гол, потужний прицільний удар головою з одинадцяти метрів, поставив крапку в матчі). Я поклав Роккі Марсіано в четвертому раунді в Madison Square Garden (останні раунд чи два він на мені провисів), скоротив марафонський рекорд на 28 хвилин, виграв першість світу з дартсу; у бейсболі мої інінги з 750 ранами на одноденному міжнародному матчі проти Австралії на стадіоні Lords якийсь час залишатимуться неперевершеними. Невдовзі золотих олімпійських медалей в мене стало, як мідяків. Я облишив спорт.

Я серйозно захопився шопінгом. Я куштував більше всіляких тварин, ніж пливло на Ноєвому ковчезі. Я пив усі пива світу і ще деякі, став знавцем вин і спустошував запаси найкращих урожаїв усіх часів — вони дуже швидко скінчилися. Я став знайомитися з шаленою кількістю відомих людей. Я займався сексом із дедалі більшою кількістю партнерів і в дедалі більше способів, але і кількість можливих партнерів, і кількість способів усе ж обмежена. Тільки раптом не зрозумійте мене хибно — я не скаржуся, хай йому, я кожною хвилиною насолоджувався. Я тільки хочу сказати, чим насправді займався, роблячи це. Я шукав вихід.

Я пробував поєднувати задоволення і почав займатися сексом з відомими людьми (ні, не скажу, з ким саме — вони просили мене тримати це в таємниці). Навіть узявся читати. Я пам’ятав слова Марґарет і намагався — ну хоч би кілька століть — обговорювати книжки з людьми, які їх теж читали. Але таке життя задавалося мені доволі прісним, принаймні порівняно з самим життям, і не здавалося вартим продовження. Я навіть пробував долучитися до тих, хто співав і молився в церкві, але то було не зовсім моє. Я зробив це тільки для того, щоб точно спробувати всі засоби перед остаточною розмовою з Марґарет. Вона була така сама, як і кілька тисячоліть тому, — та і я, зрештою, теж.