Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

— Їх це дратує?

— Здебільшого ні. Люди воліють отримувати те, чого хочуть, а не те, на що заслужили. Хоча дехто трохи дратувався, що хтось інший не отримав кару по заслузі. Від Раю, як видається, частково очікується, щоб інші люди йшли в Пекло. Це не дуже по-християнськи.

— А вони були… безтілесні? Було оце все духовне життя і таке інше?

— Так, справді. Саме цього вони хотіли. Чи принаймні в деякі періоди. Протягом століть думки щодо безтілесності змінювалися. Зараз, наприклад, серйозно наголошується на тому, щоб людина зберігала власне тіло та особистість. Утім, це може бути лише минуща тенденція, як і інші.

— Чому ви всміхаєтеся? — спитав я.

Я неабияк здивувався. Я гадав, що Марґарет просто має обов’язок надавати інформацію, як Бріджит. Однак жінка, вочевидь, мала свою думку й була не проти нею поділитися.

— Просто тому, що інколи люди дуже дивним чином прив’язані до власних тіл. Звичайно, вони інколи просять зробити їм невеличку пластичну операцію. Але складається враження, що інша форма носа чи щоки або жменя силікону — це і все, що стоїть між ними і їхнім ідеальним уявленням про себе.

— Що сталося зі Старим Раєм?

— Ну, він проіснував якийсь час, відколи збудували Новий. Але туди заселялося дедалі менше людей. Видавалося, що людям цікавіше в Новому Раю. Що зовсім не дивно. Ми врахували все, що могли.

— Що сталося з мешканцями Старого Раю?

Марґарет знизала плечима, поблажливо, як корпоративний планувальник, чиї прогнози справдилися до надцятої цифри після коми.

— Вони вимерли.

— Ось прямо так? Ви хочете сказати, що ви закрили їхній Рай — і тому вони вимерли?

— Ні, зовсім ні, навпаки. Тут не так усе влаштовано. За конституцією, Старий Рай існуватиме стільки часу, скільки він буде потрібен своїм жителям.

— А вони зараз є?

— Здається, кілька людей лишається.

— Можна з ким-небудь зустрітися?

— На жаль, вони не люблять візитерів. Раніше — так. Але мешканці Нового Раю мали звичку поводитися, як у цирку чи зоопарку, — показували пальцями й ставили дурні питання. Тому в Старому Раю їх бачити не хочуть. Вони припинили спілкуватися з усіма, крім тих, хто теж живе у Старому Раю. Потім почали вимирати. Зараз небагато лишилися. Ну ми за кожним слідкуємо, звичайно.

— Вони мають тіло чи безтілесні?

— Деякі такі, деякі інакші. Усе залежить від секти. Звичайно, тим, хто не має тіла, уникати жителів Нового Раю нескладно.

Що ж, не безглуздо. Власне, все сходиться, окрім головного.

— А що це означає — решта вимерли?

— Кожен може померти, якщо захоче.

— Ніколи про це не знав.

— Так. Мають же бути сюрпризи. Хіба вам би справді хотілося знати все наперед?

— А як вони помирають? Самогубство? Чи ви їх убиваєте?

Марґарет була трохи шокована такою варварською думкою.

— Що ви, ні, звичайно. Я вам уже казала: у нас зараз демократія. Якщо людині хочеться вмерти — вона вмирає. Просто треба почекати — і воно стається. Смерть тут не небезпека чи похмура невідворотність, як було в перший раз. Тут, як ви помітили, у нас панує свобода волі.

Я не був певен, як це розуміти. Мені треба було піти й поміркувати.

— Скажіть, будь ласка, — сказав я, — а на такі проблеми, як у мене з гольфом і хвилюванням, інші люди реагують так само?

— О так. Часто люди, буває, просять поганої погоди, наприклад, або якогось негаразду. Комусь потрібен біль.

— Біль?

— Звичайно. Ось ви, наприклад, днями нарікали, що у вас не буває такої втоми, що — здається, ви так висловилися — хочеться вмерти. Я подумала, що це цікава фраза. Люди просять болю, це не рідкість. Буває, що просять операцій теж. Не косметичних, а справжніх.

— І отримують?

— Тільки якщо дуже наполягають. Ми намагаємося навести їх на думку, що бажання операції — це ознака чогось іншого. Зазвичай вони погоджуються.

— А який відсоток людей обирає вимирання?

Вона подивилася на мене зважено, поглядом закликаючи мене зберігати спокій.

— О, звичайно, сто відсотків. Протягом тисячоліть за вашим ліком, звичайно. Але так, кожен робить такий вибір рано чи пізно.

— Тож це як у перший раз? Усе одно рано чи пізно людина помирає?

— Так, тільки не забувайте, якість життя значно краща. Люди помирають, коли відчувають, що їм досить, а не раніше. І другий раз загалом більш приємний, бо відбувається за бажанням. — Вона помовчала й додала: — Як я й казала, ми задовольняємо всі потреби людей.

Я не винуватив її. Я не з таких. Мені просто було цікаво знати, як усе влаштоване.