Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Тим часом Бім заснув просто на стільці. Вимотався, бідолаха, заїздила його власна посередність і мої успіхи, ось уже справді, немає нічого більш виснажливого, аніж власна посередність на тлі чужого успіху, я беруся пояснювати йому, що не буває так, щоб усі вигравали, у цьому-то і весь сенс змагання, що один його обов’язково програє, а інший виграє; для того, щоб хтось виграв, інший має програти, у цьому, мовляв, уся штука; та ніхто мене не чує, Бім спить, так і хочеться сказати — спить богатирським сном, тільки Бім не богатир, а миршавий хлопчина, і цей хлопчина зараз спить. Я беру його на руки, перекладаю на ліжко і вкриваю ковдрою; чим же мені тепер, думаю, зайнятися; часу лише 2:00 ночі, і до приходу Сестри ще кілька годин; пограти, чи що, ніхто ж не побачить — Бім не побачить, бо він спить, Сестра теж не побачить, а взагалі-то яке мені діло, — побачить це хтось чи не побачить, — я доросла людина, працівник ЗМІ, володію владою, яку дає приналежність до цієї сфери, а тут якось вряди-годи і вода не тече, то чому б мені не пограти? Тільки, мабуть, треба змінити трасу: аризонська занадто легка для такого чемпіона, як я, треба вибрати іншу, щоб було де розвернутися; поклацавши мишею, я знайшов нарешті таку гру, в якій змагання ведуться відразу з кількох видів спорту, ведуться протягом цілого сезону, і де пропонується безліч різних трас. Комп’ютер запитує, як мене звати, і я вписую відповідь — Ньяль, потім він питає, чи готовий я до чергового заїзду, траса дуже складна, попереджає комп’ютер, вона вимагає великого вміння; я обираю найважчий з усіх рівнів складності, позначений словом «hard», [12] Жорсткий (англ.). натискаю на клавішу «hard», написано англійською, але я розумію, я знаю мови, окрім фінської, у фінській я анітелень, та й хто знає фінську, окрім самих фінів, чудний народ фіни. Я вибираю «hard» і мотоцикл — чудовий червоний мотоцикл з об’ємом у декілька сот кубічних сантиметрів — і стартую. Гонка починається в Центральній Америці. Зі мною змагаються дев’ять гонщиків: Поль, Арнольд, Джейсон, Сильвестр, Герман, Сквідо, Джим, Макс і Трикстер. Більшість із них і нігтя мого не варті, та Арнольд і Сильвестр виявляються на висоті, проти них мені спочатку довелося докласти зусиль; мабуть, це тому, що я вибрав «hard», подумав я, та про інше не могло бути й мови, інакше я переміг би жартома; втім, з Джейсоном теж треба бути обережним, хоча він трохи схожий на Біма, теж відчайдушний і безстрашний, занадто безстрашний, бо не відає межі, йому б трішки обережності, тоді б цей Джейсон не падав так часто, а за кожне падіння ти пропускаєш кілька секунд, я ціную ці секунди, бо тоді наздоганяю суперника і скоро опиняюся попереду, ось я вже обігнав Джейсона і Сильвестра і їду по місцевості з субтропічною, а може, навіть і тропічною рослинністю, тут я не дуже розбираюся, в усякому разі, тут ростуть пальми і папороті, подекуди трапляються кактуси, а місцями розкидані піраміди, побудовані інками, хоча, можливо, і не інками, а майя чи ацтеками, треба буде потім вникнути в це питання, попереду мене лише Арнольд, і, як я помічаю, він лідирує з великим відривом, а нам залишається всього лише два кола, закінчується перший заїзд, і мені страшенно не хочеться опинитися другим, я хочу вигравати з самого початку, і я починаю викладатися, як тільки можу, йду на ризик і викладаюся повністю, і ось на останньому колі, незадовго до фінішу, я наздоганяю і, підстрибуючи на стільці, обганяю Арнольда; Арнольд явно не очікував, що я його обійду, Арнольд — частина гри, він запрограмований і сконструйований як хороший гонщик, але у нього є вади, програмісти потурбувалися про те, щоб він не став досконалим. Хто може бути досконалим? — так найімовірніше думали програмісти. А я саме і користуюся його недоліками, помилками, що він їх іноді припускається, я сам помиляюся, проте не так часто, як Арнольд. І от я його обійшов і виграв заїзд, я опиняюся першим у таблиці, і статистика каже, що я — переможець, Ньяль — переможець; мало того — за статистикою виходить, що я показав також найвищу швидкість на одному з кіл і виграв двадцять тисяч доларів — віртуальних доларів, певна річ, які я ніколи не отримаю насправді, але у віртуальній реальності вони мої, я вже мало не сказав: «Як хочу, так і витрачу», та, виявляється, частина грошей піде на ремонт, а частина — на медичне обслуговування, адже участь у мотокросі неминуче пов’язана з дрібними або серйозними травмами, та все-таки у мене залишається більше вісімнадцяти тисяч доларів, і це непогано, зовсім непогано за якихось десять-п’ятнадцять хвилин їзди на мотоциклі, щоправда, дуже жорсткої їзди, тому це все-таки чесно зароблені гроші, а курс долара нині досить високий, вісімнадцять тисяч доларів — це гарний виграш. Та ось уже починаються нові гонки, цього разу по Північній Америці. О’кей, «give it to me», кажу я подумки, адже я готовий, я ж виграв попередні гонки, я сповнений енергії і можу повторити свій успіх стільки разів, скільки знадобиться, щоб стати абсолютним переможцем (а вода давно залишена позаду, ми помчали від неї, вона навіть отямитися не встигла). Другий заїзд приносить мені більше задоволення, ніж перший. Він складніший, та зате й задоволення більше. Траса проходить поруч з кам’яним кар’єром, по дорогах їздять гігантські вантажівки, наш шлях в кількох місцях перетинає залізничну колію, а по ній ходять поїзди, довгі товарні состави, тому перше і друге коло я використовую, щоб пристосуватися до умов місцевості, ознайомитися з трасою, і в результаті опиняюся на восьмому місці, але я не дозволяю собі гарячкувати і думаю, що я ще наздожену інших, і от я роблю ривок, виходжу зі стартового рівня, повертаю трохи праворуч і, проїхавши близько кілометра, потрапляю на новий рівень, тут відразу зрізаю поворот, прямую вгору по схилу пагорба, перескакую через повалений стовбур і на повному ходу влітаю на наступний рівень, лівий поворот, знову вгору по схилу, в гігантському стрибку переношуся на інший бік гряди, скочуюсь униз і тут бачу Германа і Джима, вони валяються в пилюці і не поспішають знову сісти на мотоцикли, — мабуть, сильно розбилися, думаю я, проносячись повз них вздовж залізничної лінії. Знову новий рівень, тисну на газ, скеровуючи машину в потрібний бік, злітаю на високу скелю, здійснюю гігантський стрибок метрів так у сто-сто п’ятдесят, приземляюся трохи правіше наміченого місця на плато, звідки знову переходжу на новий рівень, проскакую його на повній швидкості, спритно уникнувши зіткнення з важенною вантажівкою, що несподівано вискочила на переїзді, різкий стрибок униз, залишаю позаду Джима — він, бідолаха, знову, мабуть, переоцінив свої можливості і впав униз головою в зарості якихось екзотичних кущів, новий рівень — їзда через перевал, через гірську ущелину, чи як там вона називається, тут треба стежити, ні на мить не послаблюючи уваги, на дорозі суцільні вибоїни, мене так і жбурляє з боку в бік, на такій швидкості я ризикую пролетіти повз перехід на наступний рівень, та ні — вписався точно, в’їхав куди треба і залишаю позаду Поля, який, схоже, зазнав аварії, він уже знову на ногах, але швидкість у нього в кілька разів менша за мою, тому я обганяю його, перш ніж він устиг зібратися, однак тепер треба обережно вибирати швидкість, бо попереду різкий поворот наліво і спуск в улоговину, де знову трапляються важкі вантажівки, але я уникаю зіткнення і при переході на наступний рівень йду вже третім, попереду залишаються ще два кола, тому я неодмінно виграю і знову отримаю долари, які підсумовуються з попередніми, ось я і розжився на долари, і непогано розжився, та тут раптом я відчув, що і перемога, і гроші перестали бути для мене головним, головне — це наша дружба, спайка з рештою хлопців, заради неї-то я і готовий продовжувати цю справу, думаю я, ми з хлопцями їздимо по всьому світу і цілий рік беремо участь у мотокросах, ми літаємо на одному літаку, а з Арнольдом у нас навіть встановився хороший приятельський тон, трохи грубуватий, та водночас теплий, і немає, напевно, таких речей, про які ми не могли б із ним поговорити, ми впевнені, що можемо покластися один на одного, невпинні змагання сильно тиснуть на психіку, мало кому відомо, як виснажує цей тиск, а ось ці хлопці знають, нам звичне це відчуття, і всі разом — ми чудова команда. І от нарешті, після нескінченної кількості ландшафтів, і трас, і годин, ми раптом потрапляємо на трасу, де я відчуваю, що повернувся додому, раптово вона відкрилася переді мною, я цього не очікував, та ось вона тут, і, виїхавши на неї, я відчуваю таке душевне хвилювання, що опиняюся не в змозі тримати гоночний темп, до того я зворушений, я відчуваю себе колишнім, тут усе так, як було в околицях літнього будиночка, яким володіла моя сім’я, коли я був маленьким; пасма пагорбів, порослих хвойним лісом, простори, що відкриваються з вершин, і гірський хребет, що простягнувся вдалечині, все точнісінько, як тоді навколо літнього будиночка, сонце так само осяює схил пагорба, так само лягають тіні, мені здається, що я впізнаю окремі дерева і запахи, я впізнав цей запах — запах підталого снігу, вологий запах весняного лісу і свіжого повітря, і токування тетеруків на світанку; це понад мої сили — знову опинитися тут разом з друзями-мотоциклістами, показувати їм мої рідні місця, всю цю розкіш; я зупиняю мотоцикл і цілком віддаюся своїм переживанням, а вони продовжують робити коло за колом; я подумав, що можу потім скасувати цю гру і почати її заново, тоді я все одно виграю, от тільки спершу оговтаюся, проте варто було мені ще трохи постояти, як знову хлинула вода, вода мене наздогнала, і виявилося, що в грі теж присутня вода, а я-то вже було повірив, що гра водонепроникна, та тут мене здолала ностальгія, а ностальгія — це вода, зазвичай мені вдається не піддаватися ностальгії та іншим почуттям, але тепер уже пізно, вона вже тут, ностальгія заволоділа мною зі страшною силою, а хлопці, мабуть, і не здогадуються, що відбувається, просто бачать, що я зупинив мотоцикл і стою на дорозі; може, вони подумали, що у мене неполадки з двигуном: а що ще вони могли подумати, я ж найкращий гонщик, завжди перемагаю, а тут раптом став і стою, і навколо мене здіймаються води, бо мене захопила ностальгія, я згадав минуле, засумував, а я ж зазвичай не підпускаю ці почуття, я вгамовую їх, а тут от не стримався, підпустив їх до себе, не вгамував, на якусь коротку мить втратив пильність, і цього виявилося достатньо, я забув про захист, а про нього ніколи не можна забувати, це небезпечно для життя, бо, ледве забудешся, — тут туга і нахлине з усією силою, спогади накотяться гігантською хвилею і впадуть водоспадом, і ось вони вже залили все навколо, сталося те, чого я за всяку ціну намагаюся уникнути; сідаючи за цю гру, я був таким упевненим, що тут уже спогади й туга у жодному випадку мене не наздоженуть, я навмисне вирішив грати, замість того щоб спати, адже той, хто не спить, не бачить снів, той, хто зайнятий комп’ютерними гонками, не бачить снів, а тому, хто не бачить снів, не насниться вода, і от вода тут, і це набагато страшніше, ніж буває уві сні, я стою по коліна у воді, а вона все прибуває, розливаючись по місцевості, яка так схожа на ту, де стояв наш літній будиночок, коли я був маленьким, я повернувся сюди вперше за багато років, але будиночка не видно, та він уже й не наш, і сім’я вже не сім’я, вона змінилася, і чорт би забрав ці сім’ї, які перестають бути сім’ями, не знаю, як ще влучніше висловитися, — словом, чорт би все це забрав, думаю я і не можу стримати сліз; що ж це робиться, думаю я, ви тільки подивіться на мене — я ж найкращий і найвідважніший гонщик з усіх мотоциклістів, що довів у незліченних змаганнях свою витривалість і тверезу розважливість, і ось я стою і плачу, мов хлопчисько, як дитина, яку раптом охопила туга за рідним домом, бо місцевість і сонячне світло на схилі пагорба раптово нагадали їй те, чого ніколи вже не повернеш, — будиночок, який ніколи не повернеться, сім’ю, яка ніколи не повернеться, дідуся з бабусею, які ніколи не повернуться, бабусю, яка в день 17 травня завжди пригощала колою, і ось кола як була, так і залишилася, і 17 травня як було, так і повторюється щороку з чистими вулицями, а бабусина кола і бабусине 17 травня вже ніколи не повернуться, і сама бабуся не повернеться, а я любив її, любив же, і хай спочиває з миром, та й не треба мені, щоб неодмінно те ж саме знову повернулося, бо це неможливо, і я розумію, що неможливо, але я хочу додому, я хочу додому будь-що, а дому вже немає, ніде немає у мене дому, і в цьому джерело страждання, це і є те саме, звідки береться вода, її джерело в тому, що всюди дім і ніде немає дому, що додому неможливо повернутися, бо повернутися — значить, навчитися жити без нього.