Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

У Согні, виявляється, йдуть збори, зібрався весь штат, набилася повна кімната сторожів із позначкою «Сокола» на рукавах, я-то думав, що це службовці комуни, представники дорожньо-транспортної служби, а насправді вони, виявляється, з «Сокола», он воно як виходить, і тут теж усе тече і змінюється, виконання деяких робіт передовіряється субпідряднику — outsourcing, так це, здається, називається; цікаво, що мій інтерес стосується того, чи правильно я вгадав значення слова outsourcing, тобто чи означає воно те, що ти міг би виконати якусь справу сам, але доручаєш її комусь іншому, наприклад «Соколу», та хай йому грець, неважливо, що таке outsourcing; мене посадили на диван, пропонують чашечку кави — ні, дякую, я не буду пити каву, від кави мені потім сняться такі тривожні сни, де все мовби тече, а я люблю спокійні сни, де все стоїть на місці, тому я вже краще без кави. Збори проводяться у зв’язку з Хольменколленською естафетою. «Сокіл» повинен виставити свою команду, але їм не вистачило однієї людини, і от після того, як Сестра розповіла про мене, який я молодець і як я готовий прийти на допомогу на перше прохання, вони й вирішили попросити мене замінити відсутню людину, хоча я й не працюю в «Соколі» і ніколи там не працював, а працюю в засобах масової інформації, де завдяки своїм трудовим успіхам заслужив право на частку мас-медійної влади, до якої «Соколу» далеко, як до неба, думаю я, але бачу, що вони вже дивляться на мене як на свою людину, я для них не чужий; всякий, у кого вони більше трьох разів забирали на штрафний майданчик авто, — для них своя людина, а моє вони забирали вже чотири рази, причому двічі протягом якихось двох-трьох тижнів, отже, я-то вже, без сумніву, свій і, якщо захочу, можу запросто пробігти з ними крос, надівши майку «Сокола», питання тільки в тому, чи захочу. А чому б і ні? — думаю я. Я не бачу жодних перешкод до участі в кросі, за винятком того, що це забере у мене скількись часу, ще одна справа, на яку потрібно витратити час — дорогоцінний час, що по праву належить Фінляндії, та, з іншого боку, треба якось боротися з водним потоком, щоб його затримати, боротися зі смертю, мова ж, зокрема, про це, а біг — це спокійно можна стверджувати — трохи сповільнює течію, адже якщо ми бігаємо, то в основному ніби для того, щоб утекти від смерті, ми бігаємо заради здоров’я, заради того, щоб підтримувати себе у формі, а здоров’я — це не смерть, яка ж тут смерть, хоча й тут, звісно, трапляються сірі зони. Хіба ж ми не чули про людей — здорових людей у розквіті сил, — які падали просто на бігу чи тоді, як вони крутили педалі тренажера в спортивному залі, хоча треба зазначити, що частенько це бувало в Каліфорнії, та може трапитися і тут у нас, тому з упевненістю нічого не можна сказати, і чути про це завжди дуже сумно, адже ці нещасні люди вважали, що вони закладають міцні основи свого довголіття, а насправді заклали основу своєї недовговічності, та навряд чи вже така неприємність станеться через Хольменколленську естафету, подумав я; певна річ, це теж ризик, але, як кажуть, якщо зовсім не ризикуєш, нічого не досягнеш, буває, потрібно в житті ризикнути, інакше не побачиш перемоги, я ж якраз хочу досягти, я хочу стати переможцем. «Сокіл» чекає моєї відповіді, а я, як завжди, тягну з цим довше, ніж варто було б, ситуація обертається несподіваною стороною, і хлопці з «Сокола», мабуть, уже подумали, що я вирішив покомизитися, а я зовсім не тому зволікаю з відповіддю, я не поспішаю, бо хочу висунути одну умову, близьку до ультиматуму, і мені це самому не подобається, та я все одно це зроблю; і я стрибаю, ніби у вир, кажу їм, що побіжу за «Сокіл», якщо хтось дістане мені серпневий номер «National geographic» за 1981 рік; моя рішучість ґрунтується на розрахунку, я миттєво прикинув і зрозумів, що серед такого великого зібрання, як підказує статистична ймовірність, хтось неодмінно повинен бути передплатником журналу «National geographic», інакше й бути не може, я не знаю, хто з них його виписує, та це зараз же з’ясується, подумав я. Такого повороту вони явно не очікували, вони здивовані, і хтось напевно подумав, що подібний вчинок свідчить про мою нетямущість і невисокий рівень соціального розумового розвитку, тоді як насправді все якраз навпаки, я переріс їх на цілу голову, адже я працюю в галузі ЗМІ і звик будувати свою гру на людських очікуваннях, а тут вистачить невеликого впливу: легенько і вміло зачепити, де треба, — і готово, ефект досягнутий, звісно ж досягнутий, ось уже більшість із присутніх разом із Сестрою почали усміхатися і закивали, а незабаром стали поглядати на єдину людину, яка не всміхається і не киває; вона, звісно ж, і є та, хто все життя збирав «National geographic», акуратно клав кожен номер в особливу папку, щоб не пом’явся; знайомий тип, з тих, хто навіть друзям не дає почитати, бо в якомусь сенсі журнали для нього важливіші за друзів, таке от дивацтво, безсумнівно викликане якимсь психічним відхиленням, мозок — такий складний інструмент, що потрібна величезна точність, інакше відразу буде збій, і тут саме такий випадок, коли щось там не заладилося, та це вже не мій клопіт; його мозок, отже, його й клопіт; мозок живе сам по собі, живе, а в цьому мозку щось там таке схибнулося, але ультиматум виставлений твердо і безповоротно, він стоїть, мов скеля, не похитнеш, і я не побіжу, поки не отримаю номер за серпень 1981-го, і всі хлопці з «Сокола» повернулись і дивляться на нього, це — тиск, ще й який тиск; добре, каже він врешті-решт, добре, до біса; отже, мені обіцяно, що я отримаю номер за серпень 1981 року тільки почитати, не назавжди, а лише в борг на кілька днів, та це все, що мені потрібно, і ну їх до біса, тих, що кладуть кожен журнал в особливу папочку, думаю я, хоча і не всерйоз, бо вони теж бувають по-своєму непоганими хлопцями, звісно ж непоганими.