Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

До речі, про воду; про воду я, мабуть, не буду згадувати в брошурі, бо вода, як відомо, означає зміни, вода — це коли все тече, а я ненавиджу зміни. Мені хочеться вірити, що в цьому я не самотній, що багато норвежців відчувають те ж саме, всі ми тут — норвежці, і ми не любимо новизни, особливо тієї, що приходить до нас з інших країн, ну хіба що за винятком США, тому найкраще — написати брошуру так, аби склалося враження, що у Фінляндії ніякої води немає взагалі. Немає води, і крапка! Я занотовую ці думки і довго роздивляюся те, що лежить переді мною на письмовому столі; я і сам бачу, що вони не надто вдалі, і розумію, що виходить не зовсім переконливо. А що, коли подзвонити у Фінське посольство і запитати, як вони дивляться на те, щоб викинути все, що стосується води? Заманливо, вирішив я, але неможливо. Адже їм це напевно не сподобається, фіни мене не зрозуміють, у них голова влаштована інакше, зовсім не так, як у нас, норвежців, їхнє мислення розвивалося в іншому напрямку, фіни обожнюють воду, в їхніх головах міцно сидить любов до води, а що засіло в цих фінських голівоньках, — того вже звідти ніякими силами не виб’єш, а якщо так, вони, чого доброго, засумніваються, чи та я людина, якій слід довірити цю роботу; краще вже зупинитися, доки на них не насунули сумніви, нічого не вдієш, доведеться мені написати і про воду. У тій чи іншій формі. Схоже, від цього нікуди не дінешся. От якби я писав брошуру про Бельгію або про Словаччину, я, напевно, якось виплутався б і обійшов стороною все, що стосується води, я б уже стороною обігнув водяне перехрестя по кривій, як Пер Гюнт; бодай його, цього Пера Ґюнта. Ну хіба що Дунай довелося б згадати в зв’язку зі Словаччиною, адже він, себто Дунай, могутня річка, що протікає через — дайте-но згадати — через дев’ять, здається, країн і чотири столиці, про Дунай вчать у школі, Дунай — це, так би мовити, всім річкам річка. У нашій частині світу тільки Волга більша за Дунай, тому його обов’язково треба згадати в брошурі, у Дунаю є своя аура — аура історії, я сам бачив його в Братиславі, я там побував, хоча й не за власним бажанням, ми тоді подорожували вдвох з тією, з якою я в той час був разом; вдома їй було нудно, вона хотіла весь час подорожувати, така була допитлива, що їй більше подобалося знайомитися з іншими народами і країнами, аніж сидіти вдома і пізнавати саму себе; тоді-то ми і на Дунай подивилися, там страшенно швидка течія, ніхто не згадує, що вона така швидка, хоча, коли дивишся, здається, що він тече тихо-тихо; в цілому це, може, й так, але в Братиславі він біжить швидко-швидко, до того швидко, що, обтікаючи баржі, що стоять на причалі, вода навіть вирує бурунчиками; окрім того, Дунай, що слід відзначити в першу чергу, — річка широка і велична. Якщо говорити про Центральну Європу, то насамперед потрібно згадати Дунай. Так само, напевно, говорячи про Фінляндію, в якийсь момент не можна не згадати воду. Я це ясно бачу, хоча сподівався, що якось цього уникну. Проте якщо я зателефоную в посольство і запитаю там у них: нічого, мовляв, якщо я в брошурі опущу згадки про воду? — вони мене просто не зрозуміють. Вони ж фіни і згадують про воду кілька разів на день. Вони не схожі на нас, норвежців; ми, на відміну від них, вважаємо, що вода надто некерована, вода для нас — справа темна, ми любимо ховати воду в труби чи зводити на її шляху дамби. А Фінляндія — це вода. Фінляндія — країна тисячі озер. Зазвичай вважається, що тисяча — це дуже багато, але для Фінляндії тисяча — мізерне число. У Фінляндії налічується 187 888 озер, пишу я в брошурі. А фінів 5 132 000 чоловік. Таким чином, на одне озеро припадає 27,3 фіна. Тому озера там — справжній ширвжиток. Фіни можуть бовтатися у воді хоч щодня — на здоров’я, ніхто не заважає, вони й бовтаються. Фіни люблять відпочивати біля води, посидіти біля вогнища, за розмовами і випивкою. І найбільша радість для них, якщо до них на вогник випадково забредуть норвежці, цю фразу я додаю, так би мовити, вже за власного щедрістю, треба ж хоч чимось врівноважити цю водну стихію, бажано чимось приємним, тут і з’явилися у мене фіни, які раді норвежцю, який випадково забрів до них, щоб читач не надто вчитувався в першу частину фрази, де аж занадто багато води, а інакше він затримається і скаже собі: «Еге! Щось тут вже дуже тхне неконтрольованою течією й змінами!» Тому нехай краще читач зверне увагу на другу частину, де йдеться про привітний та гостинний народ, який добре ставиться до норвежців, тут він прочитає і подумає: «Ура! Це звучить привабливо, це саме те, що потрібно мені і моїй сім’ї!» Найголовніше — підібрати правильні слова. Як брошурист я володію величезною владою. Частка тієї влади, якою володіють ЗМІ, належить і мені. До складу ЗМІ входить багато всяких речей, і одна з них — брошури. Таким чином, і мені перепадає дещиця влади, що просочилася зверху. У ЗМІ влади вистачить на всіх, хто працює в цій галузі. Влади у них достатньо, іноді навіть надмірно. Я працюю, загалом, як і всі співробітники ЗМІ. Я проводжу відбір, приймаю рішення за інших людей. Я наводжу порядок у хаосі подекуди уривчастої інформаційної мішанини і видаю сухий залишок у вигляді зв’язного оповідання, приємного і доступного для сприйняття. В даний момент я працюю над розповіддю про Фінляндію, і тут головне — не надто підкреслювати, як багато там води; тут у нас вода у більшості викликає неприємне відчуття, адже воду не можна зупинити: не змінюючись сама, вона несе з собою зміни, як час, — вода і час. Та ну їх під три чорти, врешті-решт! А згадати все-таки доведеться, принаймні воду вже точно; говорити про час у зв’язку з Фінляндією не обов’язково, а от про воду доведеться згадати — так, між іншим. Я й згадав ненароком, сказано — і добре, через хвилину можна забути. Головне, щоб саме тут уникнути згадки про фільм «Водний світ». Інший, легковажний і необачний брошурист дозволив би собі на моєму місці похизуватися дотепністю за рахунок Фінляндії і назвав би Фінляндію водним світом Скандинавії, і це послужило б поштовхом до виникнення неконтрольованого ланцюжка асоціацій величезної руйнівної сили, образів Судного дня, Всесвітнього потопу, коли вся земля залита водою і ніде не залишилося вже ні клаптика суші, окрім, може, одного міфічного острівця, який знаходиться невідомо де, і це місце знає тільки один хлопчик — чи, здається, це була дівчинка. І після цього, ви гадаєте, норвежці потягнуться до Фінляндії? Та нізащо! Тому нехай ці фіни з посольства радіють, що зупинили свій вибір на мені, а не на тому, іншому брошурщику, цьому молодику тільки дай позубоскалити, а сам далі свого носа не бачить. А Кевін Костнер в спорядженні від фірми «Одд Нердрум» плаває по морях у пошуках суходолу, а навкруги все вода й вода, і відчуття клаустрофобії, потворного хаосу, і нічого не залишається, як відкинути все старе і знайоме і відкритися назустріч новизні, в якій немає сенсу; все надійне кануло в Лету, і попереду нічого, окрім смерті від утеплення. І це, по-вашому, гарний відпочинок? Це ви пропонуєте як повноцінну відпустку виснаженому роботою норвежцю, який хоче набратися сил після того, як цілий рік трудився без перепочинку, бо треба заробляти гроші, треба ж і кредит виплачувати, і податки, треба купувати їжу і платити за дитячий садок, гроші потрібні на посудомийну машину і на камбалу, норвежцю подавай камбалу і газету вранці, хоч мокру, як ганчірка, та все одно треба газету, тому брошурка повинна бути путня, не те що називається arty-farty, — я, правда, не дуже розумію, що означає arty-farty, хоча часто чув такий вислів: думаю, що це означає «претензійний», «незвичайний», не для широкого загалу, а для тих, хто вважає себе кимось особливим; тільки в Норвегії цим не варто хизуватися, бо якщо ти вважаєш себе кимось особливим, ти вже становиш собою небезпеку, ти розтікаєшся, не вміщаєшся ні в яку форму, і тоді люди одягають непромокальний одяг, найчастіше марки «Хеллі Хансен», але іноді і що-небудь інше, що стало більш-менш звичним в останні роки.