Ахмед Рушди - Золотий дім

Чому ви їдете цією дорогою? — запитав Апу Ґолден, і тоді Містер Коричневий обернувся, зняв окуляри, і відповіді вже не було потрібно.

Це справа, пов’язана з бізнесом, сказав Містер Коричневий. Нічого особистого. Просто один клієнт запропонував більшу суму, ніж інший. Один клієнт, який уже дуже давно не мав замовлень, проти іншого, постійного клієнта. Сер, ідеться про те, щоб ваш шанований батькоджі отримав повідомлення. Він його зрозуміє, не сумніваюся.

Нічого не розумію, крикнула Юба. Що за повідомлення?

Містер Коричневий повагом відказав: Повідомлення таке — сер, ваші дії ускладнили нам життя після того, як ми просили утриматись від них. Але ви їх вчинили, а потім відгородилися від нас континентами й океанами, а ми не мали ні засобів, ні наміру вас переслідувати. Але тепер ви нерозумно дозволили вашому синові приїхати. Приблизно такий комунікат. Я перепрошую, пані, ви лише невинний свідок, правда ж, ви лише випадкова жертва. Мені дуже прикро.

Машини переїхали якимось другорядним мостом через річку Мітхі біля великих нетрів Дгараві, і музика в лиснючому срібному «майбаху» зазвучала на повну гучність. Багатії собі розважаються. А що ж іще. Чом би й ні. Нема й мови, щоб хтось почув якісь постріли. Зрештою, на дулі був глушник.

Похорони в тропіках відбуваються швидко, але розслідування вбивств неминуче спричиняють затримки. Після трагічної новини я щодня з’являвся в домі Ґолденів, і здавалося, що нещастя затримало час. Виглядало так, ніби ніхто й ніщо не рухалося, окрім кімнати, де пані Патяк і пані Метуші залагоджували справи повернення тіл, та навіть їхній кабінет здавався загорнутим у завісу мовчання. Петя повернувся додому, щоб бути біля батька, але майже весь час сидів, зачинившись зі своїм психотерапевтом, у кімнаті блакитного світла. Д Ґолден також більшість днів проводив у домі, весь у чорному, забившись у куток, де його тримала за руку Рія. Ніхто не озивався. Поза домом якийсь час історія гриміла. Френкі Соттовоче був усюди, оплакуючи загибель своєї зірки скульптурного мистецтва. Родичі загиблої жінки, високі й сповнені грації, із гідністю королівських вартових стояли за Соттовоче перед телевізійними камерами зі смутком у безслізних очах. Нерон Ґолден не з’являвся на людях, але ми, що були в домі, чітко бачили, що в ньому щось надламалося, що отримане ним повідомлення не з тих, від яких легко оговтуються. На іншому кінці світу також панували гамір і мовчання. Були поліціянти, розтини, журналісти й усі звуки сирен, що супроводжують насильницьку смерть, але всі, хто знав ту сім’ю до її переїзду до Нью-Йорка, залишались невидимими, не озвалися жодним словом, немовби тиша огорнула також утрачений світ Ґолденів, наче саван. Та незідентифікована жінка, що привітала Апу в готельному вестибюлі вигуком «Ґраучо», — її не було видно. Інші жінки, про яких він говорив, його три давні кохання, колишні, що кружляли над головою, не з’явилися з ним попрощатися. Виглядало так, ніби місто повернулося спиною до тих, що відбули — і за кордон, і на той світ. Якщо Містера Коричневого та його партнерів заарештували, ми про це не дізналися. Ця новина зникла із заголовків. Ґраучо помер. Життя котилося далі.

Дві дракониці з дому Ґолденів, як і очікувалося, блискуче справилися із завданням швидкого повернення тіл додому після того, як їх віддали відповідні мумбайські органи. Вони звернулися до однієї реномованої фірми з громіздкою назвою БМРПП — Бюро міжнародних ритуальних послуг і перевезень, яка оперативно приготувала все необхідне для транспортування тіл, включно з герметичними трунами й контейнерами для перевезення з американською атестацією. Фірма підготувала всю документацію, отримала завірені англійські переклади свідоцтв про смерть і письмову згоду місцевих органів на вивезення тіл, а також знайшла найшвидший можливий термін повернення Апу і Юби до Нью-Йорка. На пероні аеропорту імені Кеннеді відбулося сумне розлучення. Френкі Соттовоче й родичі сомалійської мисткині забрали тіло Юби, щоб поховати згідно зі своїм звичаєм. Апу повернувся на Макдуґал-стріт.

Це було незвичне й недоладне прощання. Запечатана труна залишилася закритою. Тіло не було забальзамоване, тож закони штату не дозволяли прощання з відкритим віком. Після того, як Нерон не погодився на жодну релігійну церемонію й обрав кремацію, а не поховання, працівник БМРПП схилив голову й запропонував, що на годину залишить родину у власному гроні, а тоді повернеться. Пізніше він привезе їм прах. Або, якщо вони бажають, сам ним розпорядиться.