Ахмед Рушди - Золотий дім

Ні, вибачте, я не чув цього прізвища, визнав Апу.

Я вже не молодий, відповів пан Мастан. Господь дарував мені більш як сім десятків років життя. Але майже пів сторіччя тому, коли я був молодим працівником поліції з відділу кримінальних розслідувань, мене, можна сказати, дещо об’єднувало з одним партнером вашого батька.

Ще один партнер партнерів, сказав Апу. Сьогодні на них щастить.

Вибачте моє запитання, продовжив пан Мастан. Чи ваш високоповажний батько коли-небудь розповідав вам про свого партнера — чоловіка, якого він жартома називав Доном Корлеоне?

Тепер Апу замовк — так виразно й глибоко, що мовчання стало промовистим. Пан Мастан поштиво кивнув головою. Мені завжди цікаво було, продовжив він, наскільки сини вашого батька посвячені в його ділові операції.

Я митець, відповів митець. Я не завертаю собі голову фінансами.

Звичайно, звичайно. Це цілком природно. Митець живе у вищих сферах і не переймається мерзенним металом. Я сам завжди захоплювався богемним духом, хоча, на жаль, сам за натурою інший.

Юба помітила, що Апу, перетравивши слова «працівник поліції» й «Дон Корлеоне», слухає надзвичайно уважно.

Чи я можу розповісти про мій зв’язок із партнером вашого батька, з тим доном, — запитав пан Мастан.

Так, прошу.

Одним словом, сер, він зруйнував мені життя. Я переслідував його, сер, за різноманітні порушення права й поважні злочини. Я йшов за ним по гарячих слідах, якщо можна так висловитись. Тоді я був молодим і ще не набрався міської мудрості. Я був чесний, сер, непідкупний. Без сумніву, чимало впливових людей могли б назвати мене перепоною, перешкодою, що не давала добре змастити коліщата суспільства, аби вони справно крутилися. Може, й так, але ось такий я тоді був. Чесний, непідкупний, перепона. Партнер вашого батька поговорив із вищими чинами, не такими безкомпромісними, і мене відсторонили від справи й відправили у вигнання. Вам знайомий поет Овідій, сер? Він не догодив імператору Августу, за що був висланий на Чорне море й ніколи не повернувся до Риму. Така була й моя доля — роками нидіти без надії на просування по службі в маленькому гірському містечку в штаті Гімачал-Прадеш, відомому з масового вирощування грибів і червоного золота, себто помідорів, а також як місце заслання Пандавів у міфологічних часах. Я теж трохи був Пандавою в своєму грибно-помідорному засланні. Через багато років щастя усміхнулося мені. Доля вчинила так, що один місцевий добродій, імені якого не буду тут згадувати, розгледів у мені чесну людину, тож я залишив лави поліції й почав охороняти плантації грибів і помідорів від розкрадання. З часом, сер, я залишив гори й досягнув успіху в сфері охорони й приватних розслідувань. Дякую Богу, що мені вдалося. Тепер я приватна особа на заслуженому відпочинку, і мою справу продовжують сини, але я тримаю руку на пульсі, сер, що так, то так.

Навіщо ви прийшли сюди — розповісти мені цю історію, запитав Апу.

Ні-ні, сер, ви помиляєтеся, і це все моя провина, бо я занадто багато говорю й затягнув зустріч, яка мала бути коротшою. Я прийшов повідомити дві речі. Перша — це те, що хоч я вже не поліціянт, а Дона Корлеоне, який зруйнував мені життя, взагалі вже немає, я досі шукаю справедливості.

А що це має спільного зі мною?

Це стосується вашого видатного батька, сер. Він займає високу позицію, набагато вищу, ніж я міг би навіть мріяти, але навіть у моєму віці, з Божою поміччю і використовуючи силу закону, я поставлю його на місце. Він був партнером мого заклятого ворога, дона, і його співучасником, і він єдиний, хто залишився, і от чому.

Ви прийшли погрожувати мені й моїй сім’ї. Я вважаю, ви зловживаєте гостинністю.

Ні, сер, я знову заговорився й відхилився від суті. Я не прийшов погрожувати. Я прийшов попередити.

Про що?

Сім’я, котра так близько співпрацювала з донами, сказав пан Мастан, а потім без жодного слова прощання змотує вудочки й виїжджає. Можливо, така сім’я залишила позаду, в цьому місті, когось із ображеними почуттями. З ображеними почуттями й незалагодженими справами. І, можливо, в переконанні, що їх залишили в халепі, частково завдяки вашому шанованому батьку. Ці люди з ображеними почуттями не такі великі люди, як ваш батько. Можливо, у місцевому масштабі досить великі, але загалом у світовому масштабі — маленькі. Не можна сказати, що вони не мають впливу тут на місці, але це вплив локальний. Напевно, ваш батько поза межами їхньої досяжності. Але ви — чи то з наївності, чи дурості, чи нахабства, чи відчайдушності — ви повернулися.