Ахмед Рушди - Золотий дім

— Це правда? — запитав я. — Про Достоєвського?

Більше їй не було потрібно. Вона переконливо кивнула, махнула з повним ротом у мій бік круапончиком, ковтнула — й погнала.

Правда — це поняття так загрузло в двадцятому сторіччі. Питання в тому, чи я можу змусити тебе повірити, чи можу я повторити щось стільки, щоб ти повірив у його правдивість. Питання в тому, чи я можу збрехати так, щоб це звучало краще, ніж правда. Знаєш, що сказав Авраам Лінкольн? «В інтернеті дуже багато придуманих цитат». Мабуть, нам треба забути про документальне кіно. Може, варто змішувати жанри, бути трішки жанровими квірами . Мабуть, мистецтвом нашої доби є докукомедія. А винним у цьому я вважаю Орсона Веллса.

— «Театр Меркурія в повітрі», — підтвердив я, приєднуючись до забави. — «Війна світів». Радіо. То було ще бозна-коли. Тоді люди ще вірили у правду.

— Простачки, — продовжила Сучітра. — Вони повірили Орсону. Все з чогось починається.

— А тепер сімдесят два відсотки всіх республіканців вірять у те, що президент — мусульманин.

— Якби зараз на президента кандидувала мертва горила із зоопарку в Цинциннаті, за неї проголосувало б щонайменше десять відсотків.

— Тепер в Австралії стільки людей у переписі визнали себе приналежними до джедаїзму, що він визнаний офіційною релігією.

— У наш час вважається, що єдина людина, яка тобі бреше, — це експерт, який насправді щось знає. Йому не вірять, бо він належить до еліти, а еліта завжди проти людей, тільки й думає, як їм забити баки. Знати правду — означає належати до еліти. Якщо ти заявиш, що побачив лице Господнє в кавуні, тобі повірять більше людей, ніж коли знайдеш втрачену ланку еволюції, бо якщо ти вчений, то належиш до еліти. Реаліті-телебачення — фальшивка, але воно не елітарне, тож ти його купуєш. А новини — елітарні.

— Я не хочу бути елітою. Чи я належу до еліти?

— Мусиш над цим попрацювати. Мусиш стати постфактичним.

— Це те саме, що вигаданий?

— Вигадка елітарна. У неї ніхто не вірить. Постфакти — це масовий ринок, інформаційна епоха, продукт тролів. Це те, чого люди прагнуть.

— Я звинувачую правдість. Я звинувачую Стівена Кольбера.

Такий був наш недільний стьоб, але тим, хто пережив з тієї нагоди осяяння, був я. Мій великий проєкт, заснований навколо Ґолденів, має бути написаний і знятий на взірець документального фільму, але зіграний акторами на основі сценарію. У мить, коли я про це подумав, сценарій уже був у мене в голові, за кілька тижнів він постав у чорновій версії, до кінця року він пройде відбір до сценарної лабораторії «Санденса», а ще через рік… але я захопився й забіг наперед. Перемотка до тієї весняної неділі. Бо пізніше того ж дня в мене було побачення з сином.

Так, я грався з вогнем, але людина так надійно запрограмована, що хоче того, що хоче. Мені гидотна була сама думка про відсутність спілкування з моєю плоттю й кров’ю, отож, залишивши будинок Ґолденів, я безсоромно намагався втертися в довіру до Нерона, також одержимого новонародженим, першим за дуже довгий час. Заявивши, що не хочу втрачати з ним зв’язку після всієї тієї доброти й щедрості, яку він проявив до мене, немовби був мені родичем, тож тепер і сприймаю його як родича (попереджав же я вас про свою безсоромність), я запропонував продовжити наш новий звичай зустрічатися за обідом — а може, за чаєм? — у «Російській чаювальні».

— О, і було б чудово, якби ви брали з собою малюка, — невинно додав я.

Старий повівся, тож я міг спостерігати за зростанням свого хлопчака, гратися з ним і тримати його на руках. Нерон приходив до чаювальні з дитиною й нянькою, яка без дискусії давала мені малюка й віддалялася в один із кутків ресторану.

— Просто дивовижно, як ти гарно з ним справляєшся, — мовив мені Нерон Ґолден. — Тебе, здається, самого вже на батьківство пробиває. Та твоя дівчина просто бомба. Може, пора тобі їй дитину змайструвати.

Я пригорнув сина.

— Добре й так, — відказав йому. — Цього хлопчини поки що цілком вистачить.

Хлопцевій матері моя стратегія не припала до вподоби.

— Про мене, краще б ти зник з очей, — заявила вона мені, спеціально для цього подзвонивши. — Хлопчик має чудових батьків, які можуть дати йому все, що потрібно, а навіть більше — що про тебе, звичайно ж, не скажеш. Я не знаю, про що тобі йдеться, але здогадуюся, що про фінанси. Це моя помилка, мені потрібно було обговорити це раніше. Ну, нехай так, якщо ти маєш на прикметі конкретну суму, назви її, і ми подивимося, як вона співвідноситься з тією сумою, яку маю на прикметі я.