Ахмед Рушди - Золотий дім

Пригадую, як я розповідав Апу Ґолденові про свої сльози в ніч виборів 2008 року. Добрі то були сльози. Не менш рясні, та цілком протилежні сльози 2016 року змили всю ту доброту. У дійсному світі я засвоїв непрості уроки. Брехня може призвести до трагедії як на особистому рівні, так і у вимірі цілої країни. Брехня може перемогти правду. Але правда також небезпечна. Правдомовець може не лише проявити нетактовність і агресію, як я того дня в домі Ґолденів. Слова правди можуть нам коштувати того, що ми кохаємо.

Після того, як я розповів Сучітрі про дитину Василіси Ґолден, не було жодних довгих дискусій. Вона вислухала мене, потім перепросила й зачинилася у спальні. Через десять хвилин вийшла з сухими очима, цілковито пануючи над емоціями.

— Думаю, ти мусиш переїхати, що скажеш? — озвалася вона. — Причому негайно.

Я повернувся у свою стару кімнату в домі пана У Лну Фну. Якщо йдеться про наші з Сучітрою робочі взаємини, вона сказала, що готова й далі підтримувати задум мого художнього фільму, який після стількох років мав ось-ось отримати зелене світло, але поза цим ми повинні в майбутньому працювати окремо, що було більш ніж справедливо. Крім того, на мій подив і превелике збентеження, вона відразу ж вдалася в серію короткотривалих, але явно пристрасних любовних пригод із високостатусними чоловіками, рясно ділячись цим у соцмережах — від цього всього я, зізнаюся, просто випав у осад. Наскільки глибоким було її почуття до мене, якщо вона могла так швидко поринути в наступні інтрижки? Наскільки це все було по-справжньому? Такі думки не давали мені спокою, хоча глибоко-глибоко в душі я знав, що сам намагався перекинути провину, але цю провину неможливо було перекинути, вона міцно навалилася на мої плечі. Отож, це був не найкращий для мене період, але так, я нарешті довів до завершення свій фільм «Золотий дім», свій майже десятилітній нав’язливий задум — врешті він виявився драмою, повнокровною художньою картиною, а не докукомедією, бо сценарій, створений у лабораторії «Санденса», я цілком переписав — і авжеж, фільм, здавалося, сподобався тим, на чиїй думці мені залежало, і, еге ж, за сприяння одного італо-американського продюсера з Лос-Анджелеса, «Інерція Пікчерз» викупила права на прокат фільму в Північній Америці. Ця новина прокотилася професійним середовищем: згідно з ексклюзивною інформацією «Вераєті», фільм з’явиться на екранах і в мережі відео на вимогу в першому кварталі , а отже, це мала бути правда. Картина — це повнометражний художній дебют Унтерліндена в ролі сценариста й режисера. У скрутний час для незалежного кіно це був винятковий контракт. Як не дивно, коли я довідався про цю новину, то зовсім нічого не відчув. А що я мав відчути? Це лише робота. Найбільшою користю, яку це принесло, було те, що я міг дозволити собі винайняти помешкання.

Але переїхати в те помешкання означало втратити доступ до Садів, а в Садах щодня бавився мій син, навіть якщо підійти до нього було неможливо. Крім того, я прив’язався до пана У Лну Фну, який м’яко намагався втішити мене після втрати Сучітриного кохання. Він запитав мене, в який день тижня народився я, а в який Сучітра. Я не мав уявлення, але тепер існують сайти, де можна ввести дату й дізнатися день тижня, отож я дізнався, що це була неділя (у моєму випадку) й середа (у випадку Сучітри). Я сказав це пану У Лну Фну, і він відразу ж приклацнув язиком і похитав головою.

— От бачиш, от бачиш, — промовив він. — У М’янмі відомо, що це нещасливе поєднання.

Субота й четвер, п'ятниця й понеділок, неділя й середа, вечір середи й вівторок — такі пари були зурочені.

— Краще знайди собі когось із сумісним днем, — порадив він. — Для тебе, недільної дитини, кожен інший день пасуватиме. Але тільки не середа! Нащо вибирати один-єдиний день, що приносить нещастя! Найкращий шлях забезпечити собі нещасливе життя!

Як не дивно, цей забобон із протилежного боку земної кулі справді дещо мене втішив. Але в ті дні я одночасно втратив свою кохану і свою дитину, я тонув і хапався за кожну соломинку.

Робота горить у руках, коли життя йде шкереберть. Невже це закономірність? Самота й Горе — невже так називаються ворота Едему?

Тепер моя історія вийшла за межі фільму, і відмінності досить серйозні. У фільмі відставний індійський інспектор поліції відвідує старого лайдака з наміром убивства, і дійсно, витягує пістолет й вбиває його, а потім сам гине від пістолета, що чекав у сумочці російської дружини старого.