Ахмед Рушди - Золотий дім

— Ці філістери що, мають мене за фраєра? — вигукнув Карім, надаючи обом ф проривного звучання . — Ці неуки навіть не знають, що обидві назви династії — Мамлюцька й Гулямська — походять від слів, що означають «раб». Ми знімаємо видатний фільм, що стане віхою в екранізації нашої історії. Нас не спинить жодна зграя головорізів.

Через чотири дні невелика група озброєних до зубів чоловіків під проводом Замзамових помагачів Довбешки й Короткопалого вдерлася на захищений знімальний майданчик у Меграулі неподалік справжнього Кутб-Мінара, де збудовано надзвичайно майстерні декорації, і підпалила його. Фільм так ніколи й не зняли. Невдовзі після знищення знімального майданчика А. Карім поскаржився на пекучий біль у грудях і помер дослівно від розбитого серця. Лікарі, що робили розтин, ствердили, що цей внутрішній орган буквально розірвався на частини. Ніхто ніколи більше не глузував із Замзами Аланкара.

Нерон і далі запрошував Замзаму на свої домашні вечірки, на яких і далі збиралися вершки кіноіндустрії. Сам Замзама тим часом почав влаштовувати гулянки в небачених донині масштабах, перевозячи цілі літаки гостей до Дубаю — хто тільки туди не літав. Так, напевно, виглядали зоряні часи Аль Капоне: похмура чарівність, спокуса небезпеки, п’янкий коктейль зі страху й жадання. Про вечірки Замзами, на яких зірки виблискували в нічних шатах, писали в усіх газетах. Поліція тим часом хляпала вухами. А іноді вранці, після ночі святкових феєрверків, хтось грюкав у двері до продюсера, який відсипався після нічних надмірностей у каюті якоїсь із яхт «З-Компанії», ймовірно, на пару з якоюсь старлеткою, яка була занадто тупою, аби знати, що такий шлях ніколи, абсолютно ніколи не веде на вершину; за дверима стояв Довбешка або Дрібноногий із контрактом на підпис, згідно з яким продюсер передавав усі права на міжнародний прокат свого найновішого фільму на вкрай невигідних умовах, а для більшої переконливості до скроні йому приставлявся великий пістолет, а що дні галантності вже проминули, ніхто не казав голій старлетці в ліжку опорядитися й робити ноги. На передньому плані гулянка, на задньому вирішення питань — так це виглядало в «З-Компанії». Чимало боллівудських знаменитостей мусили звертатися по охорону поліції, а отримавши її, ніколи не були певними, чи її буде достатньо або чи не виявляться чоловіки у формі зобов’язаними перед Замзамою, і зброя, покликана захищати, не буде спрямована всередину, на замовника, замість назовні, у бік небезпечного непроглядного міста. А закон? Закон дивився на все це крізь пальці. Часом, щоб задобрити громадську думку, до в’язниці вкидали якусь дрібноту. Велика риба вільно плавала собі у морі.

Доню, доню, промовив Нерон. Я був серед них одним із найгірших, бо від мене ніколи нічого не вимагали. Я охоче займався їхніми грошима, а вони фінансово мене не кривдили, і я все це сприймав як належне, такий був природний плин речей у світі, думав я, і воно, певно, так і було, тільки-от сам світ був лихим місцем, пошукай собі кращого світу, ніж той, що ми створили.

Він не був жертвою рекету, але й не мусив. Погрози та невдалі й успішні спроби убивств у ті роки налякали його до смерті. Йому було що втрачати. У нього був дорогий маєток, його фірма зводила по всьому місту будинки, він мав дружину й синів. Він мав усі ті слабкі місця, яких шукав і потребував Замзама. Члени «З-Компанії» не мусили навіть нагадувати йому про ці слабкості, що поєднали Нерона й мафію невисловленими зв’язками. Ким він був для них? Вони мали брудну білизну, він брав на себе прання. Він був їхнім дгобі [46] Представник однієї з каст недоторканних в Індії, яка спеціалізується на пранні. . Вони дійсно так його кликали — ліліпут Довбешка, Короткопалий із помаранчевим волоссям і Дрібноногий, який насправді мав ноги невиданого розміру.

— Гей дгобі, — зверталися вони в телефон. — Маємо для тебе трохи прання. Прийди забери його на гат [47] Споруда у вигляді східців на березі річки. .

При зустрічі з ним вони клацали пальцями.

— Візьми ось, відмий, — командували вони. — Давай-давай.

Сам Замзама звертався до нього з більшою повагою, завжди вживаючи поруч із його іменем шанобливих звертань. Сагіб, джі, джанаб . Шанобливість була способом висловлення презирства. Ця шанобливість означала: «Ти, гівнюку, в мене у жмені, й не забувай про це». Неронові не треба було цього нагадувати. Він не був героєм. Він не хотів втратити свою родину чи пальці на ногах. Не було найменшої можливості, щоб він забув.