Ахмед Рушди - Золотий дім

Ось ким він був. Він це знав, це знали його сини — так уже повелося. Його дружба з Доном Корлеоне, відомим як Султан Амір, відкрила двері до темниці, в якій таїлося ще більше беззаконня, чекаючи на звільнення. Тепер у нього на вечірках з’явилися старлетки, у ванних кімнатах кокаїн, а сам він із правильного, причепуреного й нуднющого забудовника з архітектурними проєктами в шкіряному портфелі перетворився на повноправну фігуру в масштабах міста. А підвищення статусу вело до розширення діяльності, а розширення діяльності додавало статусу, і так це все крутилося в замкненому колі. За ці роки в нього розвинулася схильність до відверто вульгарної самореклами, що сповивала його, наче криклива шуба, навіть після переїзду до Нью-Йорка. Він переїхав із родиною до розкішного дому у Валкешварі. Придбав яхту. Почав крутити романи. Його ім’я сяяло в нічному небі від Андгері до Наріман Пойнт. Життя було чудове.

Відмивати гроші можна було по-різному. У випадку менших сум входило в гру розпилення — розділення брудних грошей на менші частини, які йшли, наприклад, на платіжні доручення чи банківські тратти, що пізніше розміщувалися в різних банках, усе ще крихітними сумами, а потім знімалися у вигляді відмитої готівки. Цей метод Нерон використовував на такі випадки, як валіза з грошима. Але для більших ініціатив необхідний був масштабніший метод, і бізнес нерухомості був для цього ідеальним засобом. Для кола посвячених Нерон став невизнаним майстром «перекидання — варіант один» і «перекидання — варіант два». «Варіант один» полягав у придбанні елітної й дорожезної нерухомості за брудні гроші й негайному її перепродажі, зазвичай із зиском, адже ціни стрімко летіли вгору. Гроші з продажу були вже відмиті, чистісінькі як сльоза. «Варіант два» передбачав купівлю нерухомості за заниженою ціною за згодою продавця, який отримував різницю брудною готівкою в конверті, після чого переходилося до «варіанту один». Нерон володів найбільшим агентством нерухомості в місті, яке в підпільному жаргоні отримало назву «Перекидостан» — країни, в якій брудні гроші їхали у відпустку, щоб відмитися й повернутися з красивою чесною засмагою. Звісно ж, не задарма. Нерон використовував Перекидостан для власних операцій із брудною готівкою, але завжди, коли його послуги були потрібні членам «С-Компанії», він заробляв на цих оборудках чималий процент.

А потім у Дона Корлеоне все пішло шкереберть. Син прем’єр-міністерки Санджей Ґанді, колишній товариш Султана Аміра по чарці, заповзявся на нього за часів авторитарного правління своєї матері в період надзвичайного стану, і хрещеного батька «С-Компанії» засудили в судах, які контролював не він, а Санджей, і відправили на півтора року за ґрати. Що цікаво, відразу після закінчення надзвичайного стану Санджей потрапив у немилість, і дона випустили. Але він став іншою людиною, утратив своє самовладання, зате віднайшов Бога. Хоча обидва сповідували ту саму релігію, Нерон був мусульманином лише з назви, і цей новий, набожний Корлеоне не припав йому до душі. Дон покинув організовану злочинність і спробував, щоправда, без успіху, піти в політику; шляхи обидвох чоловіків розійшлися. У вісімдесятих роках Султан Амір зовсім зів’яв і, майже всіма забутий, розпочав боротьбу з раком, який його зрештою й скосив, а Нерон був уже великою шишкою. Але тим часом з’явилася шишка ще більша.

Перш ніж заробити лиху славу, Замзама Аланкар був відомий зі своїх вусів, заросту настільки густого та зловісного, що здавався паразитом, який росте десь глибоко зсередини голови, можливо, навіть із мозку, виходячи на білий світ носом, немов прибулець, що з’являється над верхньою губою, інформуючи про величезну й небезпечну владу свого господаря. Саме ці вуса свого часу здобули для Замзами нагороду в змаганні вусанів у його рідному приморському селищі Банкот, але він націлився на серйозніші здобутки. Народився він у сім’ї поліціянта в тому відлюдному поселенні на березі Аравійського моря недалеко від старого морського форту, але, ймовірно, через те, що в дитинстві в нього не склалися стосунки з жорстким батьком, він ніколи особливо не шанував закону й тих, хто стояв на його сторожі — як на морі, так і на суші. Спершу він здобув визнання завдяки своїй центральній ролі в системі хавали, за допомогою якої гроші передавалися з місця на місце усно, без жодних паперів — отримавши гроші в місці А, посередник-хаваладар за невелику винагороду повідомляв про їх отримання посередника в місці Б, який виплачував ту саму суму вказаному отримувачу, за умови, якщо той знав пароль. Таким чином гроші «рухалися без руху», словами хавали, а за необхідності в ланцюжку могло з’явитися набагато більше ланок. Система мала попит, оскільки сплачувана клієнтом комісія була набагато нижчою, ніж у звичайній банківській системі, а крім того, ця процедура дозволяла уникнути клопотів, спричинених коливанням курсів валют; у ланцюжку хавали встановлювався фіксований курс обміну, і всі його дотримувалися. Запорукою функціонування мережі була чесність посередників по всій країні, та й по всьому світу. (Хоча, якщо якийсь хаваладар поводився безчесно, немудро було б ставити на те, що він доживе до сивого віку.) В Індії ця система була незаконною, оскільки, подібно до розпилення й перекидання, це був ефективний спосіб відмивання грошей, але Замзама продовжував цю діяльність у великому масштабі, не лише на Індійському півострові, але й на всьому Близькому Сході, Сомалійському півострові, а навіть у деяких регіонах Сполучених Штатів. Однак хавали йому було замало. Він прагнув зайняти курсі , тобто трон злочинного світу, і коли ув’язнення Султана Аміра звільнило йому дорогу, здійснив спробу захопити владу за допомогою своїх помагачів — Довбешки, Короткопалого й Дрібноногого. Перед ним стояла перспектива змагання з оточенням мафіозі-конкурента на ім’я Масний Джавед, але він швидко відсунув цей виклик убік за допомогою прийому, який ущент приголомшив усіх членів відносно несхильного до насильства злочинного клану Султана Аміра. Цей прийом називався вбивством. Тіла Масного Джаведа і його родини, викладені на пляжі Джугу під час відпливу, мов рибини на столі, не лише закрили питання лідерства; вони стали повідомленням для всього міста, як добропорядних, так і злочинних кіл. Настав новий день, говорили трупи. У місті з’явився новий гравець і нові правила. Тепер «С-Компанія» стала «З-Компанією».