Антон Мухарский - I am not Russia - неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман

Ситуація вкрай ускладнилася, коли в гру з боку ворожих сил включилася агент «Наташа», завербована нами три роки тому, яка виявилася агентом подвійного впливу. За попереднім задумом, саме вона мала заразити «Хохла» СНІДом під час незахищеного статевого акту. Натомість «Наташа» вочевидь повідала йому про наші плани, після чого «Хохол» та агент «Побєда» зникли з поля нашої уваги. З метою блокування подальшої діяльності агента «Наташу» та її спільницю було ліквідовано шляхом інсценування суїциду. (На екрані — фото живих, усміхнених дівчат. А потім їхні трупи.)

Саме через діяльність цих російських повій я мушу виступати перед вам із закритим обличчям. Ба більше, найближчим часом і мені, і багатьом нашим агентам належить перебратися у США, аби не спровокувати конфлікт зі спецслужбами та урядом Великобританії. Але головне те, що ми домоглися поставленої мети! У результаті блискуче проведеної операції «Столична» «Хохол», знаходячись під загрозою довічного ув’язнення, таки підписав договір про співпрацю з нами! (Мавпа продемонструвала присутнім папірець формату А-4. Овація в залі.) А зараз, дорогі друзі, настала мить, коли я хочу представити не тільки нашого нового агента, але в першу чергу чарівну дівчину, без якої ця блискуча спецоперація була б абсолютно неможливою. На її долю випала найважча й найвідповідальніша місія — пробудити в серці «Хохла» так зване «почуття любові». Це вищий клас професіоналізму, але їй це вдалося! Ми дуже сподіваємося, що на цей «зов любві» прилине наш чарівний принц, який допіру десь від нас ховається (гомеричний регіт у залі). То ж вітайте у нашому товаристві чарівну українську дівчину, а відсьогодні — повноправного члена нашої елітної родини. Агент «Лаванда» — майбутня зірка Голлівуду!!!

З першого ряду, розвертаючись обличчям до залу, піднялася щаслива і всміхнена Катерина!

Уночі на місто навалилася буря.

Вона налетіла з півночі і принесла із собою запах скель та лісів гірської Шотландії. Здавалося, буцім Лох-Неська потвора знялась у повітря і тепер кружляла над Единбургом, закликаючи до себе духів стихій. Ундіни, ельфи, гноми та сильфіди, вогняні саламандри співали тужну пісню, що пронизливим відгомоном бриніла у трубах коминів, шпаринах під’їздів, кронах дерев, тривожила морські хвилі, що дибилися, мов шерсть на загривку в собаки, коли той відчуває близьку присутність ворога.

Спалахували за далекими пагорбами блискавиці, кульові блискавки пролітали порожніми вулицями, заглядаючи в темні вікна, проходили через стіни, іскристими кулями зненацька починали пекти сонних людей. Інколи вони вибухали — і тоді у квартирі починалася пожежа. Допіру справні водопровідні крани зривалися з різьби, і неприборкані водяні цівки заливали цілі поверхи.

Вітер стягував з дахів черепицю, металеві листи, вичавлював віконні рами, ламав дерева. Обірвані високовольтні дроти теліпалися по землі, немов щупальця октопуса, здіймалися над мостовими, іскрили. Під напором підземного багна заворушилися каналізаційні люки. Лайно розтікалося мостовими та тротуарами, затоплювало майстерні художників, напівпідвальні приміщення маленьких магазинчиків нижнього міста.

— Скільки живу, не пам’ятаю такого жахіття, — бубонів старий безхатченко, якого інші волоцюги називали Айком, з подивом дивлячись, як у небі гризуться сонми хмар, хоч в їхній схованці було досить затишно. З одного боку — висока скеля, з іншого — громадська вбиральня. Біля скелі — смітник. За вбиральнею густі кущі і галявина, встелена картонними листами та засмальцьованими карематами. Гарна схованка, аби перебути ніч.

— Хей, Айку, так скільки тобі насправді років? — поцікавилася молода припанкована дівчина, хлопець якої примостився в неї на колінах, намагаючись заснути.

— П’ятдесят вісім.

— А виглядаєш на всі вісімдесят, — пожартувала вона, але ніхто навіть не усміхнувся.

— Краще розкажи ще раз, як ти побував на тому світі, коли напився тої отруйної горілки з миш’яком, — просить її хлопець, і старий Айк починає свою розповідь.

— Сплю я на лаві і сниться, що підходить до мене колишня дружина. Ніжно так кладе мені на обличчя ніжну свою ручку і починає гладити. У мене аж встав...

— Та ну, скільки можна слухати цю маячню, — підвівся із землі темношкірий хлопець із дредами, дуже схожий на Боба Марлі. — Піду краще подивлюся як там той росіянин...

І поки інші безхатченки слухали оповідь старого Айка, Боб Марлі почимчикував до смітника, де навалені горою лежали чорні кулі, що їх комунальні служби зазвичай вивозили о шостій ранку.