Любко Дереш - Спустошення

На Машу з її «бідною релігією» і спробами виставити Карманова у вигляді новітнього Мартіна Лютера, накинулися одразу кілька груп з різними філософськими поглядами. Карманова, з його проектом Людинобожжя тут же звинуватили у неоадвайті, заскорузлому нью-ейджерстві й інших хворобах доби Водолія — мовляв, нічого оригінального в його ідеях немає, краще дайте дорогу традиційній Веданті або християнам-ісихастам, мовляв, нехай народ вивчає класику, а не спокушається заманухами дистильованого раю. Лукоша подякувала Маші за цитату з Епштейна і написала, що під постатеїзмом вона, не будучи обізнаною з позицією Михаїла Наумовича, мала дещо інше: новий виток агностицизму, який заперечує навіть агностицизм — постатеїзм як постагностицизм, в якому остаточної відповіді немає навіть запитання, чи можливе пізнання в принципі. Лукоша пожартувала, що, виходячи із моделі постагностицизму Бог ані не є, ані Його немає — Він «буває», а пізнання «то можливе, то неможливе, то раптом знову можливе». У такий спосіб, писала Лукоша, постатеїзм і постагностицизм — це настільки глибока криза пізнання, що в ній навіть нігілізм піддається сумніву, перетворюючи реальність на аморфне миготіння суцільно фрагментарного, постконструктивістського дежа-вю.

Опісля цього глибокого аналізу на арену з’явився саркастичний Борис Олегович з аватаркою у вигляді стилізованого павука і заявив, що вага цих дискусій лише в тому, що вони є підказками у побудові культури і цивілізації. Наразі ж їхня спільнота — підкреслив Гуров — не створила ще жодного ринкового продукту. На цьому дискусія на форумі не припинилася, однак ані Віктор Че, ані Лукоша, ані інші маститі учасники мережі більше не озивалися. Імморталіст, скориставшись затишшям, виклав кілька статей про нанопротезування і про штучний синтез білків, що давали змогу гальмувати старіння, після чого теж зник і більше на форумі не з’являвся.

Психоінженерні експерименти тривали. Іноді окремі зауваги про їхній перебіг проривалися на форум, викликаючи чергову хвилю бурхливого обговорення. Одне з останніх відео, що сколихнуло громадськість психоінженерної спільноти, показувало Коляна Барсума, одного з найобдарованіших учасників експерименту — той сидів зі спеціальним шматяним шоломом перед монітором і силою думки керував ботом у грі «Quake». Крім того, він подумки міг керувати іграшковою чотирипропелерною моделлю гвинтокрила-квадрокоптера, а також умів рухати зусиллям волі протез руки і приводив у рух голову робота. Не менш серйозні успіхи демонструвала також група з Барибіно — вони тренувалися у згортанні навика зав’язування морського вузла і передачі його через простий візуальний ієрогліф іншому учаснику.

У Федора був доступ до закритого рівня на сайті «Омега», де він міг відстежувати щоденну роботу всіх експериментальних майданчиків. Він відстежував, як Гуров, курсуючи десь між Таганрогом, Калугою і Пітером, щодня надсилав через інтернет все нові завдання — спочатку написані звичайною дискретною мовою, а згодом — викладені у вигляді набору психоінженерних піктограм.

У середині лютого нового, 2011-го року, відбувся важливий з’їзд — майбутні історики психоінженерії могли б назвати його першим неофіційним конгресом працівників сфери психотехнологій. Зустріч відбулася пишно. За вказівкою Карманова було орендовано зал у готелі «Рів’єра Палас», і формально предметом зустрічі було звітування по роботі за три місяці співпраці. Офіційна частина полягала в тому, що учасники експерименту проводили доповіді за найцікавішими моментами досліджень, а у перервах між сесійними блоками працював шведський стіл, кава і прохолоджувальні напої. Федір же тим часом разом зі Славою став свідком епохальної події — Гуров і Карманов уклали угоду, що скріплювала їхню партнерську діяльність до 2026-го року. Лише вони двоє чули розмову, яка передувала цьому підписанню. Суттю проблеми були тривоги Карманова про те, що Гуров захоче використати їх напрацювання психоінженерних мов для співпраці з російським Міноборони, зокрема, для створення бойових костюмів-аватарів, віддавши таким чином інноваційну першість Айзеку. Зрештою вони дійшли мирового рішення — допрацювати психоінженерні мови до стадії завершеного продукту і запатентувати їх за корпорацією «Сома», а далі, якщо Міністерство оборони виявить інтерес до подібного напрямку розробок, вони можуть замовити цілий майндверний пакет і за допомогою сертифікованих спеціалістів із «Соми» інсталювати його на своїх солдатах. Гуров, своєю чергою, переймався, щоб Карманов не перепродав його розробок американцям, і схоже, витратив чимало сил, переконуючи своїх протеже у Міноборони, що даний проект має існувати саме як корпорація. Було вирішено, що Гуров отримує 45 % акцій корпорації «Сома», і на цьому конфлікт було вичерпано. Ще на гарячому, тільки з принтера, папері з’явилася спершу імператорська закарлюка Карманова, а потім скупа, схожа на розчавлену комаху графема Гурова, і Федір став першим, хто взяв до рук ці документи після підписання — можливо у майбутньому їх називатимуть Подільським протоколом, а може, Угодою на Поштовій, але для нього вони залишаться Рив’єрським пактом.