Любко Дереш - Спустошення

Щоразу, коли життя ставило мене у подібні ситуації — зрештою, в подібних ситуаціях, правду кажучи, ще не бував — я звертався до Аркадія. Послідовність, з якою я останнім часом навідуюся до друзів, теж для мене стала звучати пророче, наче певна анаграма — тільки про що вона? Нам з Аркадієм варто було б зараз посидіти десь у затишній кав’ярі, поговорити про політику і про нові ресторани, відчути себе своїми людьми у своїй тарілці — просто, аби нагадати собі, на якому я світі. Бо, здається, щодалі я ступаю цією новою, незвіданою територію Зони, то меншає моя певність щодо власних орієнтирів. То менше я вірю в те, що сьогодні я — це той самий я, який був учора, адже щодня мені доводиться приймати рішення, глибину яких я не в змозі оцінити ще досі. І це мене лякає.

Наступного дня одразу після сніданку Федір зідзвонився з Аркадієм, і вони домовилися пообідати на Печерську.

Аркадій Чапа, мій колега з Донецька, свого часу був наймолодшим помічником прокурора в Донецькій області. Квітуча пора його молодості припала на роботу при тюрмі й супроводжувалася (замість розваг і юнацької безтурботності) важкими роздумами про злочинну природу людини, про покуту і покарання. Це, безумовно, позначилося на формуванні його характеру — легковажність явно не була притаманною його натурі. Суворий колектив, у якому доводилося працювати молодому Чапі, теж не залишав місця для поезії Срібного віку, яку він полюбляв у інституті, а мовний запас довелося збагатити слівцями, котрі мало пасували до лексикону Байрона і Шеллі, зате дивовижним чином допомагали знаходити порозуміння з працівниками виправних колоній.

Від постійного зосередження в Аркадія рано почали з’являтися перші зморшки. Аркадій був створений, як мені видається, для вирішення складних конфліктів, звик жити в ситуації постійного пресингу й умів пресувати у відповідь. Відбувши важку частину свого життя в донецькій прокуратурі і переїхавши разом зі зміною професії до Києва, він швидко облаштував фінансове життя родини, відстояв свою нову життєву територію серед сусідів і нових співробітників.

Життя у столиці відрізнялося від донецьких реалій неприпустимою м’якістю та дружелюбністю. У нього змінилося коло спілкування і помінялися життєві орієнтири. Потребуючи, вочевидь, задач для напруженої роботи волі й розуму, Чапа став потай від дружини експериментувати з забороненими препаратами. Тут, у Києві, була зона комфорту, більше не потрібно було опиратися тиску з боку колег, клієнтів і ворогів зі злочинного світу. Аби наповнити життя новим сенсом, він розпочав серію майже наукових дослідів із дослідження власної психіки: купував різноманітні таблетки і курильні суміші, фіксував дозу, яку він вживає, і скупо записував основні спостереження. З огляду на те, що окремого місця чи часу, де він міг би це робити в ізоляції, Аркадій не мав, усі експерименти Чапа проводив прямо в присутності дружини, жодним чином не відкриваючи їй своїх внутрішніх переживань і використовуючи весь резерв сили волі, аби повністю поглинути їх усередину себе, не випустивши назовні ані кванта світла душі. Він із цікавістю досліджував психоделіки як-от ЛСД і псилоцибін, вживав латиноамериканські ентеогени, курив сальвію дівінорум і перепробував усі доступні на той час легальні аромамікси, що мали в собі синтетичний еквівалент тетрагідроканабінолу. Коли дружина з дітьми поїхала до батьків у Слов’янськ, він по рецепту в інтернеті зварив собі галюциногенний відвар аяваска.

Аяваска справила на Аркадія глибоку, цілющу дію, після чого він поступово став відкривати для себе втрачений ще в підлітковому віці світ відчуттів та емоцій — він почав більше часу проводити із родиною, ділився враженнями і турботами, почав пробувати себе у музиці. Заняття на гобої, який він вирішив опанувати через любов до Гайдна, не змогли його захопити довше, ніж на пару разів. Курс по живопису лише пробудив у ньому бажання глибше вивчити анатомію. Однак справжнім одкровенням для нього стала прочитана під голландську шишку книжка Вільяма Похльобкіна «Правила і тонкощі кухні», і він захопився кулінарією. Так Аркадій зрозумів, що серед тропічної психоботаніки щастя шукати марно і нічого ліпшого за добру сортову марихуану ще не придумали. Аркадій вдосконалив метод бездимного куріння трави через піпетку так, щоб мінімізувати запах, забиваючи його аюрведичними сигаретами на травах «Нірдош», однак таке життя довго тривати не могло, і дружина врешті запідозрила щось нечисте. Після кількох тижнів родинного протистояння Аркадій відвоював право викурювати на балконі пару ковпачків ґанджі, коли вже сплять діти, — дружині він пояснив, що йому це потрібно, щоб розслабитись після роботи. Зважаючи на те, що Аркадій почав готувати і загалом став спокійнішим і розслабленішим, дружина поступилася, а тим часом Аркадій цілеспрямовано поглиблював свої знання з кулінарії, пішовши на курси спершу з італійської, а потім з азіатської кухні. Справи з бізнесом рухалися, мовби всупереч обставинам, угору, тож Чапа з дружиною іноді робив собі гастрономічні мандрівки до Європи — подружжя відвідало знаменитий «Арзак» у Країні басків в Іспанії, куштувало страви від шефа Адріана Ферра в «Ель Буллі», вечеряло у знаному своєю простотою «Нома» в Копенгагені — загалом, випробувало на собі добру частину мішленівського довідника. Десь о цій порі Аркадієвого життя ми з ним і зустрілися — Чапа уже був знаною в кулінарних колах людиною, міцно стояв на ногах, мав двох дітей — синові було чотирнадцять, а доньці — вісім, у нього були вивірені часом і життєвим досвідом принципи, а я — лише початківцем у світі гастрономії, по суті, вискочка, що завдяки галасливості й епатажу зумів зробити ажіотаж довкола власної персони, без сім’ї і стабільного заробітку, з купою нереалізованих амбіцій і завищеною самооцінкою. Наша дружба була дивною — зараз я не можу зрозуміти одного: для чого він терпів усе це? Адже я був завідомо невихованим, безпардонним і нахабним, як і пристало молодому левові, який береться пробувати пазурі на старших. Аркадій був не такий. Він читав біографії англійських королів, любив Війона і Пастернака, колекціонував джазові платівки і записи Глена Гульда. «Що він знайшов у мені?» — це запитання почало приходити до мене лише по кількох роках спілкування з ним, коли я зрозумів, що ані мої дошкульні репліки, ані шпильки, пущені з приводу смаків і переконань Аркадія, на нього не діють і він продовжує ставитися до мене рівно, як і на початку нашої дружби — не зближаючись занадто, але й не припиняючи спілкування. Він був людиною зрілою, що повністю розкрилася, з чіткими позиціями і широкими пізнаннями, натомість я — скоростиглий продукт інтернетизації, вистрибок, що оперує поверхневою ерудованістю і понахапуваними на «Лепрі» мемами й уп’ячками.