Любко Дереш - Спустошення

— Маєш десять хвилин, — гиркнув я. — Чувак, згребися в купу, ти мені потрібен. Ти маєш розповісти людям про Форум. Усе це — лише залякування. Тебе ніхто не посадить. Система боїться. Це Голем нашої держави зараз намагається захистити себе від «Соми», ось і все. Отямся.

— Я знаю, чувак. Я зараз буду в нормі.

Чорт. Я роздратовано відійшов від Слави, який випрямив спину, заплющив очі й став робити вигляд, що входить у медитацію. У мене теж трусилися руки, бив мандраж і кидало в піт, і щоб зайняти пальці, я дістав сигарету. Журналісти і телевізійники з камерами проходили повз нас із Славою, вочевидь, не підозрюючи, що ми будемо головними ньюзмейкерами найближчих сорока хвилин і поспішали у хол, розставити апаратуру. Від кількості преси, що зібралася в УНІАНі, мене почало мутити .

— Чувак, пішли, — сказав я, і Слава відкрив очі. Розімнув плечі і встав.

— Ти в порядку?

Дивлячись кудись у простір, Слава кивнув. «Усе пропало», — подумав я. Слава йшов мовчки, він і справді скидався на одного із зомбі, котрих мав би виготовляти на своїх «фабриках думки» Карманов. Зрештою мене це все почало смішити.

— Дозвольте, будь ласка, — ми протиснулися крізь натовп журналістів, які вителющували свої фотооб’єктиви на порожні столи в прес-центрі, де вже стояли таблички з нашими іменами — «ФЕДІР МОГИЛА, директор із комунікацій корпорації “SOMA”» і «СВЯТОСЛАВ ЖУКОВСЬКИЙ, директор Першого Міжнародного когнітивного форуму».

— Колеги, просимо дві хвилини. Ми встановимо зв’язок із паном Кармановим і зараз розпочнемо наш брифінг.

Я запитав у скайпі Карманова:

— Ти тут? Ми починаємо.

— Тут, — озвався він і поставив смайлика зі святковою трубкою-дуділкою.

Я відповів йому зеленим смайликом, що блює, й увімкнув відеозв’язок. За секунду Карманов з’явився на екрані, і стало видно, що він знаходиться на березі моря, де якраз сходило сонце. Карманов вбраний більш ніж неформально — у яскравій сорочці-гавайці, бейсболці і строкатих шортах — мав одіозний вигляд — ні дати, ні взяти денді-мільйонер. Тепер нам точно кінець, — блимнуло мені в голові білим ламповим світлом, і я весь покрився інеєм, як пляшка кока-коли в рефрижераторі.

— Отож, пані і панове, починаємо екстрену прес-конференцію, — розпочав я, вже розуміючи, яким недоречним є мій офіційний тон на фоні Карманова зі склянкою якогось напою, що він посмоктував через соломинку, лежачи на шезлонгу і з інтересом поглядаючи у вічко камери. — Мене звати Федір Могила, я є головою прес-служби та відділу зовнішніх зв’язків компанії «Сома Інкорпорейтед», корпорації, яку на сьогоднішній день очолює пан Дмитро Карманов. Зі мною мій колега, Святослав Жуковський, який представляє Перший Міжнародний когнітивний форум і виконує функцію виконавчого директора форуму.

— Доброго дня, — суворим стриманим голосом, виклавши руки на стіл і озираючи усіх холодним поглядом, озвався Слава. Він видавався рішучим і дещо заклопотаним, як і належить людині з його повноваженнями. Лише постійне облизування пересохлих губ видавало, що в Слави сушняк. Із прямого включення з Малібу донісся легковажний звук — схоже, це подзеленькували кубики льоду в склянці у Карманова.

— Отож, як представники пана Карманова, ми, перш ніж надати слово самому Дмитрові Івановичу, коротко озвучимо тему нашої зустрічі, — я невпевнено глянув на екран ноутбука. По цих словах Карманов закусив соломинку і з цікавістю нахилився ближче до камери. На задньому тлі я бачив якихось людей, що стояли біля крайки моря і робили ранкову гімнастику. Ковтнувши, я продовжив: — Наразі жодних офіційних звинувачень висунуто не було, й існує лише підозра, яку деякі ЗМІ поширили як доконаний факт. Ми подали запит в СБУ, однак поки жодної офіційної відповіді звідти не надійшло. Звинувачення в тому, що пан Карманов готував військовий переворот, є лише інформаційною атакою, оскільки на даний момент на нього не відкрито жодної карної справи ні в СБУ, ні за кордоном. Так само є вигадкою те, що пана Карманова подано у міжнародний розшук як керівника терористичної організації. Пан Карманов до моменту вкиду інформації у медіа перебував із робочим візитом у США і планує повернутися в Україну, щойно завершить справи й матиме певність, що в Україні його не чекатимуть політичні переслідування. А зараз я хочу надати слово самому Дмитрові Івановичу з тим, щоб він особисто прокоментував ситуацію.