Андрій Цінцірук - Коло Елу

Марія задумалась, і в палаті запала цілковита тиша.

– І що далі? – не стрималася Зінаїда.

Жінка сумно всміхнулась і відповіла:

– Молилася. Молилася за нього день у день рік за роком. Ніколи не подавала його ім’я до церкви за упокій. Тільки за здоров’я. Односельці дивилися на мене, як на божевільну. Через п’ять років отримала від нього звісточку. Він таки живий. Не зловили його тоді бузувіри. Якимось чином потрапив він за кордон. Живе тепер у Канаді.

– Ви не боїтеся розповідати нам усе це? – запитала Ганна-Софія.

– А чого мені боятися? – здивувалася Марія. – Мені вже нічого не страшно, а до синочка мого не дістануться: руки короткі. – І, трохи подумавши, сумно додала: – Не дістануться. Ні до одного, ні до другого…

Більше жінка не промовила ні слова. Почекавши кілька хвилин, Ганна-Софія підвелася з табуретки й вийшла з палати. За нею стрілою вилетіла медсестра.

Наступного дня із самого ранку Марія здала аналізи. Болі минули, попередній діагноз не підтвердився. Жінці призначили лікування й відправили додому. Більше жінку ніхто не бачив. Та незрима присутність Марії ще довго відчувалась у відділенні. Зінаїду мов підмінили. Вона по-іншому почала ставитися до людей. Звичайно, не можна змінити людину повністю за такий короткий термін. Та дівчина почала дивитися на людей іншим поглядом. Одного разу Ганна-Софія зустріла її навіть у церкві.

Трамвай прямував далі. Ганна-Софія намагалася відкинути спогади й зосередитися на вулицях, будинках, людях, що пропливали за вікном, та зрештою знову поринула в минуле…

Після переїзду Вірусі до чоловіка вони залишились у квартирі втрьох. Ганна-Софія та Дмитро працювали, а Ольга вчилася в школі й тішила батьків відмінними оцінками. Окрім того, у неї з’явилося нове захоплення – історія. Дівчина не раз приходила до батьків і просила розповісти про те, що відбувалося до війни. Батько полюбляв такі посиденьки. Та донька намагалася розібратися в історичних процесах, наполегливо вишукувала достовірні факти та підтвердження подій. Ольгу цікавила історія України. Ні, не та, що була написана в підручниках, створена спеціалістами ЦК КПРС, а справжня історія, прихована подалі від людського ока.

Ганна-Софія не раз бачила, як Дмитро переживав за доньку. З одного боку, він тішився, що Ольга хоче докопатися до правди, з другого, – хвилювався. Адже Ользі тільки чотирнадцять років і вона ще дитина.

Та виявилося, що громадянська зрілість не вимірюється тим, скільки людині років. Якось Ганну-Софію колега по роботі попросила принести підручник із хімії, за яким Віруся готувалася до вступу в університет, бо її син хотів вступати на хімічний факультет. Ганна-Софія прийшла додому й одразу вирішила знайти книгу. Жінка підійшла до книжкових стелажів, на яких Дмитро завжди слідкував за порядком. Тому вона знала, що книга, якою зараз не користуються, повинна лежати згори. Ганна-Софія принесла стільчик, стала на нього й почала шукати потрібну книгу. Підручник справді лежав згори. Ганна-Софія потягнула корінець, але разом із книгою посунулося ще кілька томів. Жінка не втримала рівновагу, і вони з гуркотом впали на підлогу. Разом із книгами упало на землю й кілька давніх газет.

– От незграба, – сама до себе промовила жінка, – це ж треба так…

На цьому слові вона завмерла. Це не були давні газети, як вона подумала одразу. Достатньо було одного погляду, щоб зрозуміти, що газети не з тих, що вони читають і які можна купити в газетному кіоску. Жінка взяла котрийсь часопис до рук і вголос прочитала назву «СВОБОДА». Трохи нижче меншими літерами було видруковано «Український щоденник». Праворуч на сторінці писалося англійською мовою «SVOBODA UKRAINIAN DАILY». Газета була опублікована в США. Ганна-Софія обвела поглядом кімнату, мов боялася, що хтось побачить, що вона тримає в руках іноземний часопис. Жінка підвелася й замкнула двері кімнати. Потім присіла на підлогу біля газети й узяла до рук. Це був номер «Свободи» від 19 січня 1978 року. Жінка прочитала заголовок статті, що займала першу сторінку, – «60-річчя проголошення державної Незалежності Української Народної Республіки 22-го січня буде «Днем Української Незалежності» в багатьох штатах і містах Америки». Оце б хтось зі знайомих побачив, що вона читає! Та цікавість перемогла, і Ганна-Софія, побіжно переглянувши першу газету, узяла іншу. Це був різдвяний номер. Великими літерами до неї зверталося привітання словами «Бог Предвічний народився». Жінка відчула, як закалатало серце. Вона вже ніколи не сподівалася прочитати такі слова в часописі.