Світлана Талан - Спокута

– Я сам зробив перші кроки назустріч удачі. А зараз точно розрахував нашу зустріч.

– Як же?

– За допомогою фен-шуй, – посміхнувся Роман. – Ми ще встигнемо поговорити, і я тобі розповім багато цікавого про те, як ця наука вміло поєднує в собі елементи містики, гарного смаку і здорового глузду. Але ти обіцяла випити зі мною ямайського рому. Тож сідаймо за столик!

Роман сидів навпроти Катрі в тіні абажура, зробленого з гофрованого алюмінію, і розсіяне світло додавало в романтичну атмосферу якусь ноту таємничості та чарування. Чи то фен-шуй, чи ямайський ром, чи відкрита, щира, щаслива посмішка Романа зробили Катрю більш розкутою. Вона ніби скинула із себе ту напругу, що накопичувалася в ній роками, і почала розповідати Романові про пережите. Мабуть, чи не вперше в житті вона могла говорити про все відверто, нічого не приховуючи, не боячись, що скаже щось не те або неправильно висловить свою думку. Вона розповідала все-все: як кохала Федора, як він її обізвав смердючою селянкою, як тікала в безвість, полишаючи близьких людей, як мила в під’їзді запльовані сходи, як таємно пекла ночами пиріжки, а вдень робила кар’єру, як шукала свою половинку, але не знаходила. Не криючись, Катря розповіла, як повірила Сашкові, покохала його, а потім дізналася про зраду і змову з колишньою подругою, підслухавши їх розмову. Вона майже дослівно передала слова Лариси й Сашка про неї, лише не сказала про якусь крейду, бо ні тоді, ні вже опісля не надала цим словам ніякого значення. Роман уважно слухав її, дивлячись прямо у вічі.

– Ось так я залишилася жебрачкою, – закінчила розповідь. – Ні, жебрачка не має боргів, а я ще й винна велику суму.

– Це ще як сказати, – зауважив Роман.

– Вони не відчепляться від нас, а я вже не знаю, що робити. Почуваюся загнаною в глухий кут, де можна битися головою об стіну, але від цього нічого не зміниться.

– Як, ти кажеш, прізвище цього Олександра?

– Величко. Заступник начальника карного розшуку.

– Та-а-к, – протягнув, замислившись, Роман. – Скоріше за все, це і є Великий.

– Великий?

– Це його прізвисько серед наркоторгівців.

– Ти… ти… якось пов’язаний з наркоторгівлею?

І Роман почав розповідати про себе, починаючи з того часу, як потрапив до Афганістану, як зміг врятувати свого командира Івасюка Івана Микитовича, встигнувши пораненого посадити у гвинтокрил, а його самого душмани захопили в полон. Тоді й отримала мати звістку, що її син зник безвісти.

Отримала й померла, а Івасик, як його всі звали, якого солдати поважали й любили, зробив усе, щоб організувати визволення полоненого рядового Волоха Романа.

– Так вже трапилося, що я врятував життя Івасикові, а він – мені. З того часу ми з ним стали як брати, бо дружба афганців – не просто дружба. Це щось інше, надійне, на все життя.

Роман розповів, що після повернення в Україну Івасик почав торгувати наркотиками, які переправлялися з далекого Афганістану. Були тяжкі часи, і командир запропонував йому, як старому другу, долучитися до цієї справи. Він погодився, бо не мав за душею ні копійки, а Івасик працював під надійним міліцейським прикриттям. Справи пішли добре, і все було б гаразд, якби не трапилось так, що дружина Романа почала сама вживати наркотики.

– Я боровся з цим, як міг, – зітхнув. – Силою відвозив її на лікування, а вона тікала звідти, але додому не поверталася, знову йшла до своїх друзів-наркоманів.

– А донька? Як же Іринка?

– Наркоманія – настільки тяжка хвороба, що змушує забути все заради заповітної дози, навіть рідну дитину. Іринка була завжди зі мною.

Катря бачила, як тяжко йому було розповісти про смерть дружини від передозування, бо він почувався винним у цій трагедії, але мовчки слухала, відчуваючи, що йому необхідно виговоритися. Роман розповів, що смерть дружини докорінно змінила його погляди на життя, і він вирішив ніколи не мати нічого спільного з наркоторгівлею.

– Івасикові я врятував життя, тому мені було неважко зійти з того шляху. Якби на його місці був хтось інший, то це було б нелегко. Я покінчив із наркоторгівлею та розпочав нове життя з вивчення фен-шуй.

– Можна запитати, як тобі вдалося збудувати клуб у такому престижному місці?

– Якраз були вибори міського голови, і я запропонував йому взаємовигідну угоду.

– Можна поцікавитися, яку?

– Він мені допомагає отримати клапоть землі в центрі міста під забудову, я будую перший у місті клуб для молоді, вільний від алкоголю та наркотиків, де молоді люди будуть не лише культурно відпочивати, а й одержать можливість займатися в різних спортивних секціях, які фінансує цей же міський голова, а я, де тільки можна, прославлятиму його заслуги. І знаєш, Катрю, це спрацювало. Він був обраний ще на один термін.