Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Гелен густо почервоніла й устала – очі її палали.

– Ні, ви маєте справу не тільки зі мною! – відрубала вона палко. – І я не ваша люба! Ви принизили мене! Багато речей я хотіла би знати, і ви, як видається, здатні з’ясувати деякі тайни; однак ви просто не бажаєте робити цього. Я йду. У банку я домовлюся про гроші. І решту – витрачену частину – поверну вам! Це я кажу вам напевне! – Вона стояла у дверях, поклавши руку на клямку.

Боббі швидко підступив до неї і поклав на її руку свою.

– Послухайте! – вимагав він поважно. – Це дуже важливо, і для мене, і для вас, щоб ми не дали змоги кожному тутешньому язикові розпускати плітки, що наша зустріч скінчилася сваркою. Ви вже готові вибігти з кабінету, розпашілі від люті. Здійметься великий галас і знадобляться пояснення.

– Тоді ви зможете подбати про них! Я не відчуваю, що повинна пояснювати щось. Якщо, на вашу думку, вони потрібні, то це ваша справа! Прошу, дозвольте мені піти.

Боббі не забирав твердої руки.

– Люба, – сказав він, майже пошепки, – я апелюю до вашої порядности! Так – ви маєте підстави для обурення. Так – через мою хибу ви опинилися в обтяжливому становищі. Але нехай наші непорозуміння зостануться між нами. Хіба ж так не буде набагато краще?

Вона довго вагалася, питально зазирнула йому у вічі, як спантеличена мала дитина, і зрештою відповіла:

– Згода.

Він відпустив її, і вона підійшла до вікна, взяла косметичну сумочку і роздивилася своє відображення, а тим часом Боббі стежив за нею покаянними очима. Як жалюгідно він зіпсував усе – усе!

Вона за мить обернулася і поглянула на нього спокійно, як незнайомка.

– Я вже готова, як бачите.

Боббі завагався.

– Але… справді… як гадаєте, – він соромливо затнувся, – що маленька усмішка могла б допомогти… допомогти…

– Я подбаю про це, коли знадобиться!

Він відчинив двері і дав їй знак іти попереду. За мить вона стала зовсім иншою людиною, увічливою, усміхненою.

Ненсі Ешфорд, яка снувала поряд, сповнена цікавости і деякої тривоги, зустріла їх. Вона швидко перевела дух, очевидно, з полегшенням.

– Рада, що обоє врешті-решт знайшли нагоду для знайомства, – вигукнула вона, нетерпляче вивчаючи їхні обличчя.

– Справді? – відповіла Гелен, трішки спантеличена її натяком. – Ми з доктором Мерріком поговорили про стільки цікавих речей – деякі з них, на жаль, досить загадкові.

– Ах! Добре! То ви про це!.. Загадкові речі!.. Місіс Гадсон запитувала… Якось вона дізналася – завдяки випадковому слову, мабуть – що Боббі Меррік має змогу пояснити дивні таємниці, які вона успадкувала від чоловіка… То он що звело їх докупи… Добре!.. Ненсі сяяла.

– Сподіваюся, що невдовзі ненадовго відвідаю вас, місіс Ешфорд, – продовжила Гелен, затамувавши дух. – Нині… я трішки поспішаю… Важливі справи.

Почувши знайомий голос, просто під дверима своєї невеличкої реєстраційної кімнати, до них вистрибнула Джойс з пронизливим криком здивування і захвату, а також горою запитань.

– Агов, що привело тебе сюди, люба? Чому ти не сказала мені, що прийдеш так скоро? І ви з доктором Мерріком вже познайомилися! Як чудово! О, тепер ми зможемо піти на вечерю, про яку вже говорили! Ходімо сьогодні! Усі четверо! Моїм коштом! І я дістану квитки на "Джасмін"! Що скажете? Ви зможете прийти, місіс Ешфорд?

Ненсі відразу ж знайшла очі Гелен і помітила слабкий вираз роздратованости. Чи мусить вона підтримати ідею з вечерею? То був ніяковий момент.

Раптово відчувши власний обов’язок виявити щиросерде зацікавлення гостинністю Джойс, Гелен допитливо усміхнулася, і Ненсі відповіла:

– Це для мене велике щастя, Джойс. Дякую.

– І ти також можеш прийти, Боббі, чи не так? – наполягала Джойс.

– Він мигцем поглянув на обличчя Гелен, і, відчуваючи, як калатає серце, коли вона глянула на нього, безсумнівно цікавлячись, якою буде його відповідь.

– Буду дуже радий прийти, Джойс.

Гелен позирнула на годинника.

– Я мушу йти, – мовила вона рішуче. – Отже, побачимося ввечері.

Усі троє супроводили її до великих скляних дверей – Боббі у неї під боком, очевидно, бажаючи провести до таксі. Коли ця пара йшла вниз по засніжених сходах, він узяв її за руку, і обоє добре знали, що Ненсі й Джойс досі стоять у дверях, спостерігаючи.

– Ми мусимо поговорити, – сказав Боббі радісно. – Гру ще не закінчено.

– Ваша правда, – погодилася Гелен, обернувшись до нього з усмішкою, від якої в нього майже запаморочилася голова. – Усе свідчить про те, що ви влаштували для нас цілий вечір чудесних розваг! Хто тягнув вас за язика, коли ви погодилися прийти на ту жалюгідну вечерю, яку спромоглася запланувати Джойс? Гадаю, це також ознака вашої порядности!