Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Минула ціла вічність, поки він не заговорив – досить несміливо.

– Ви хотіли мене бачити?

Його тихе питання скинуло з неї чари. Вона хутко обернулася і, нахилившись до вікна, поклала витягнуті руки на підвіконня, і цю поставу Боббі засмучено витлумачив як захисну реакцію загнаної в кут істоти; але в ній не було і сліду зневаги. Її голова похилилася; очі уп’ялися в підлогу. Усе, що він зробив для неї, навіть у його страшному сні не могло викликати такої постави.

Гелен злякалася власних почуттів. Десять хвилин тому вона була готова до насильства. Підступивши до того вікна, вона горіла пристрасним нетерпінням назвати його поганими словами; скривдити його якимось способом; змусити його скуштувати трішки того приниження, яке він завдав їй… Що сталося з нею? …Вона відчула, що її покинула навіть власна лють… Ні, далі стояти і мовчати немає змоги.

Вона піднесла втомлені очі і стрілася з ним поглядом.

– Маю до вас розмову, – промовила вона тим самим гортанним контральто, яке він так добре пам’ятав. Тембр, що здійняв у ньому вихор чудернацьких вражень.

– Не хочете потиснути руки? – попросив він.

– Без потреби! – відповіла вона, безутішно махнувши рукою.

– То може хочете сісти?

– Дякую – ні. Думаю, що розповім про все – швидко!

Боббі прихилився до рогу стола Ненсі Ешфорд, склав на грудях руки і слухав.

– Тільки-но я дізналася, що все у світі належить лише вам. Я жила деякий час, як ваша утриманка… Я не знала. Певна, ви повірите, що не знала.

– Звичайно, що ви не знали! Вам немає за що себе осуджувати – якщо про це мова.

Вона продовжила, наче не чуючи його.

– Навіть вбрання, яке я ношу…

Вона нахилила голову і заплющила очі з розпростертими пальцями.

Боббі терпіти вже не міг. Відчуваючи, як у грудях розривається серце, він підбіг до неї і взяв її руки у свої. На мить вона допустила цей палкий вияв співчуття, а тоді відступила від нього, хитаючи головою.

– Ні, ні! Я прийшла сюди не для жалю! Тепер її голос потвердішав, і в ньому зазвучала нотка нетерпіння. – Мене жаліли – дуже і дуже довго! Я прийшла сюди тільки для того, щоб сказати вам, що всі гроші з банку хочу повернути вам; і як тільки почну заробляти, виплачу вам кожен долар, який було витрачено.

Боббі з розпуки глибоко зітхнув, відступив назад і приперся спиною до стола з замисленим поглядом.

– Будь ласка, вибачте мені, – сказав повільно. – Бачите – обставини дуже дивні. Я хотів уберегти вас, як тільки міг, від лиха, що могло зробити вас нещасливою. Думаю, що обрав неправильний шлях – і від початку прагнув лише добра. Ви можете повірити в це?

На мить їхні очі зустрілися, і цей погляд вони побачать ще раз, коли тієї ночі пригадають той випадок, кожнісіньку його мить, кожнісіньке слово, на безсонних подушках – Боббі поважно роздумуючи, чи міг би розв’язати їхні проблеми, якби узяв її в обійми тієї миті, Гелен покаянно картаючи себе за те, що вважала серйозним розкриттям власних почуттів, які воліла взяти в шори.

– Можливо, що так і було, – визнала вона, відвернувши погляд від його очей. – Але моє становище не стане через те більш стерпним. Я не бажаю отримувати від вас пенсію! Я хочу повернути вам усі гроші – суму, яку я використала, як тільки зможу заробити її.

– Ви не мусите робити цього!

Голос Боббі був суворий, вимогливий. Він випростався і рішуче дивився на неї.

– Тут йдеться про щось більше, ніж ви гадаєте… ніж смію сказати вам! Це неминуче вплине на життя багатьох людей! Ви маєте право будь-що робити зі своїми грошима, однак не можете повернути їх мені! Я не візьму їх! Не можу взяти… тому що, розумієте, я використав їх до останку!

Гелен швидко підвела очі, вирячені від здивування. Конвульсивно вона ковтнула слину.

– Що-о-о-о? – прошепотіла вона. – Що ви щойно сказали?

– Я використав їх до останку! … Чи не відомо вам, що це означає?

– Ні! Розкажіть мені! Що це означає?

– Сядьте, – лагідно промовив він. – Я спробую пояснити… Хоча це й нелегко.

Вона підійшла з деякою неохотою до невеличкої канапи і сіла.

– Можливо, ви ніколи не звертали на це уваги, – говорив Боббі, обмірковуючи кожне слово, – що існує дивний зв’язок між добровільним, таємним даром, який ви уділили безкорисливо, не сподіваючись на винагороду, і певними вагомими результатами, які походять з нього у досвіді жертводавця… Тепер я не певен, що гроші, які я так радо віддав вам, були саме такою інвестицією. Невдовзі після того як я залагодив цю справу, сталося щось неймовірно важливе – те, з чим ми обоє не сміємо гратися… Я знаю, що мої слова не будуть для вас досить переконливими. Чи можете ви просто повірити мені на слово – просто повірити – люба?