Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Рада, що тобі сподобалося, – сказала Гелен, заглибившись у театральні оголошення. – Що кажуть про цю нову музичну комедію "Джасмін"?

– Чула, що дуже мелодійна… Як тобі цей капелюшок?

– Милий!.. Думаєш, місіс Ешфорд змогла би піти завтра до міста, повечеряти з нами і переглянути "Джасмін"?

– О, я певна, що вона буде в захваті! Я запитаю її. І, люба, вона з Боббі Мерріком нерозлийвода. Чи не мило буде запросити і його?

– Анітрохи не мило! Я не знаю його! Не хочу знати його! – у голосі Гелен звучали щирі нотки нетерпіння.

– Ну, ти могла б познайомитися з ним. Я його знаю! Чи не могла б ти також зважати і на мої бажання?

Джойс рвучко стріпнула гадану пилюку зі свого пальта.

– Подай мені сумочку… там… на коминку. Дякую!

Гелен відкрила її і розгорнула листа.

– О, це той, що я написала тобі!.. Ну і що з того?

Прочитай його… Ти побачиш, що просила мене проїхати тисячу миль, щоб почути мою добру пораду. Тепер, коли я завдала собі стільки клопоту, щоб розрадити тебе, сподіваюся, ти не образишся, якщо я скажу, що твоє ставлення до доктора Мерріка абсурдне!.. Якщо хочеш з’їхати з глузду за ним, то не докучай цим мені! Я не стерплю, коли мені будуть накидати його силоміць!

О, що це на тебе найшло? Не чула, що проживання у Франції та Італії робить людей такими діткливими!.. І мені видається, що особа з твоїм захопленням людьми, які вчиняють справжній подвиг, могла би трішки зацікавитися Боббі Мерріком, який працює до смерті, як раб, коли міг би, захотівши, розважатися десь на яхті на Середземному морі!.. Я чула, як одна з медсестер казала, що він дістав у спадок мільйон доларів, які коштує "Аксіон Моторз", у двадцять п’ять років, а ще один мільйон чекає на нього у тридцять! Кажу тобі, він заслуговує на повагу!.. Прощавай… Не сердься!.. Побачимося о пів на шосту.

Гелен підвелася, після того як грюкнули двері, і, завмерши, дивилася на вулицю… "Аксіон Моторз". Мільйон доларів, які коштує " Аксіон Моторз"!.. Аксіон!

Містер Т. П. Рендол надзвичайно уважливо ставився до своєї чарівної клієнтки. Вона задзвонила йому о десятій, і вони погодилися на ділову зустріч о пів на другу.

Йому, високому і вгодованому, минуло п’ятдесят п’ять; скроні вкрила сивина. Кравець, що шив йому жилет, міг би стати успішним скульптором. Він устав, коли вона зайшла до його пристановища, обличкованого шкірою та червоним деревом, поважно запропонував руку, вклонився до вершка її тісного сірого капелюшка з усієї своєї висоти, допоміг скинути сіре хутряне пальто з сірої сукні, відсунув для неї подібного на трон стільця, посадив її, обійшов велично довкола столу, розсівся у своєму обертовому кріслі, поклав великі, рожеві, нещодавно причепурені манікюром руки на голий стіл і повторив ще раз, що радий бачити її. Однак його душевний стан змушував засумніватися в цьому твердженні, бо виглядав він досить таки стривоженим.

Вважаючи вкрай важливою справою спрямувати розмову в правильне русло, він говорив про Париж, де одного разу жив два тижні, і про Венецію, де безперечно хотів би жити; але з того, як неспокійно вона розтирала свої сірі рукавички, було очевидно, що прийшла вона сюди не для того, щоб почути його враження від Європи.

Після першої ж крапки з комою вона нахилилася уперед у своєму великому кріслі.

– Ви довго розмовляли з містером Брентом про мої справи?

– Т. П. – його знали, як Т. П. у всьому Четвертому національному банку – бентежно посміхнувся. І чому ж його ніхто не попередив, що він мав би розмовляти з цим ледацюгою Брентом? У нього склалася враження, що Брент мав залагодити всі свої справи листовно.

– Гм! – пробурчав Т. П. глибоко в горлі. Він надав цьому звуку саме такого ґатунку невизначености, який можна тлумачити і як ствердження, і як просто сприйняття інформації, що відома раніше, або обіцянку, що він докладніше обговорить це питання, коли вона договорить.

Але вона не вдовольниться самим лише "Гм". Він помітив це з першого погляду.

Місіс Гадсон посміхнулася – трішечки каверзно.

– Ви вельми шануєте одного чоловіка, якщо не помиляюся?

– Як на лихо, її синтаксис зазнав континентального впливу. Уникнути питання було нелегко… Кара Божа! Невже ця невинна дитина з великими синіми очима веде у пастку найвигадливішого перемовника Детройту?… Гаразд, він послухає її і подивиться, що з того вийде. Зненацька він пригадав; прояснів; потис простягнуту руку.

– Таки справді!.. Незвичайно високий!.. Ваш брат у перших, гадаю.