Близькі люди часто зауважували, що він володіє майже надприродною здатністю поширювати чутливість своїх розумних пальців до самих кінчиків будь-яких знарядь, що потрапляли йому в руки. Його ключка, вудка і скальпель були просякнуті нервами.
– Оце так пофортунило! – спостерігачі зазвичай зауважували, коли він заганяв гольфового м’яча в лунку довгим ударом знизу.
– Незвичайно точний здогад! – подеколи погоджувалися колеги, коли якийсь досить сміливий прогноз – скажімо, визначення точного розміщення мозкової пухлини за такими загадковими ознаками, як вигин брови, сіпання губ, постава руки уві сні чи поява недоречної фрази в буденній розмові – було підтверджено.
Серед трофеїв на коминку – оздоблених написами, які завжди вражали приїжджого колегу, що не міг надивуватися багатогранності хисту господаря – був потьмянілий водний приз з трьома ручками, який доктор Гадсон виграв у ранні дні навчання в інтернатурі, здобувши першість у запливі на милю.
– Досі плаваєте?
– Регулярно.
– Вам це до душі?
– Скажімо так, мені це корисно.
– Допомагає позбутися жиру?
– Мабуть. Але в будь-якому разі мені це корисно.
У певний момент свого візиту гість покартає атлетичного господаря за надмірну обачливість; оскільки найпомітнішим предметом умеблювання "мисливської кімнати" є не надто декоративний дихальний апарат велетенського розміру, який використовують рятівники на гамірних причалах і людних пляжах, оснащений нікельованими кисневими балонами і таємничими механічними пристосуваннями.
– Що це за річ?
Гадсон розповість йому, стисло, нехотячи.
– А навіщо воно вам ?
– О, хтось може упасти вниз. Вода тут глибока.
Гість швидко зрозуміє, наважившись наполягти на своєму питанні, що доктор Гадсон не полюбляє будь-яких розмов про водні розваги. І гостя почне розбирати цікавість. Перрі Раґлс міг би пояснити, якби мав таку охоту. Одного разу у Флінтріджі здійнялася велика тривога, унизу на вузькому пірсі. Навіть Марта про це не знала. Об’явившись наступного разу, доктор Гадсон привіз дихальний апарат, і пояснив правила його застосовування нажаханому Перрі, що опісля лякався цієї речі гірше від смерти. Вона стала темним привидом, що не давав йому спокою. Одного дня, побоювався він, йому доведеться з ним експериментувати. Цей обов’язок обернувся на повсякчасну, безжальну загрозу, яка катувала його і не давала спати вночі. Того дня хірургові довелося вислухати щиру й чесну думку свого неотесаного доглядача. Ой як довго ніхто не називав Вейна Гадсона дурнем у вічі. Він прийняв це звання з гідністю.
– Може це справді так, Перрі, – відповів він серйозно. – Тобі нелегко буде дати собі раду. Але хай там як, мусиш мати на увазі, що верхній кран пропускає кисень; і якщо тобі доведеться скористатися ним, не хвилюйся надміру, щоб не забути.
* * *
Не так вже й мало світил хірургічного світу, мешканців велетенських міст, пригадали недовгі й дещо бентежні розмови про плавбу за час свого гостювання у Флінтріджі, коли одного суботнього ранку на початку серпня прочитали на першій сторінці репортаж, що доктор Вейн Гадсон, знаменитий нейрохірург з Детройта, утопився напередодні ввечері поблизу своєї літньої резиденції на озері Сагінак.
Сидячи за сніданковим столом в Сієтлі, доктор Герман Бліс зачитував приголомшливі заголовки своїй дружині, і коли вона щось співчутливо зауважила, додав:
– Не тільки трагічно, але й неабияк дивно!
Змушений пояснювати, він розповів їй про подробиці свого візиту до друга, що жив у котеджі над озером, і про важку скутість, що запанувала в їхній розмові, коли він став розпитувати про втіху, яку господар має від води.
– Ти хочеш сказати, – припустила місіс Бліс, – що перед його очима промайнуло примарне видиво долі, яка чекає на нього?
Її чоловік скривив губи і похитав головою.
– Я не надто вірю в такі теорії, – оголосив він дещо палкіше, щоб видатися переконливим.
– Але ж одного разу ти сказав мені, що доктор Гадсон – "провидця".
– Це лише гарне слівце, Ґрейс. Провидців не буває. Однак Гадсон був незвичайно чуйний; наділений винятковими психічними здібностями.
– Але чому ж він не відмовився від плавання, – допитувалася місіс Бліс, – якщо так боявся його?
– З тієї ж причини, поза всяким сумнівом. Я ще не зустрічав людини, настільки нетерпимої до звичайних людських боязней і сповненої такого пристрасного жадання позбутися будь-якої залежности від страху. Не сумніваюся, що саме ця річ мулила йому серце, і він твердо вирішив пересилити її.
Читать дальше