Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Подальша історія була досить уривчаста. Гадсон не мав схильности втаємничувати у свої прикрощі будь-кого. Пайл обачно помовчував.

– Одне слово, після повернення додому, розпочалася ціла низка несамовитих скандалів; щоночі вона ішла з дому; вилежувалася в ліжку упродовж дня; нервова, дратівлива, нерозважлива. Я не можу переповісти, Пайле, як глибоко вона травмувала мене… вона усе, що маю, ти ж знаєш.

– З розпачу я запропонував, щоб вона запросила міс Брент до нас у гості на канікули. Раніше вона двічі гостювала в нас кілька днів, і подеколи я бачився з нею під час своїх нечастих візитів до Вашингтона. Ви не повірите, але коли ця чарівна молода дівчина переступила наш поріг минулого тижня, Джойс стала новою людиною: врівноваженою, ласкавою, милою – справжньою леді!

Він замовк, збираючи докупи думки, перш ніж розповідати далі. Він мусив пояснити, як швидкий перебіг подій, коли вони сіли того дня вечеряти, великою мірою вплинув на її його рішення попросити Гелен вийти за нього; він неохоче, навіть заради правдоподібности й самовиправдання, відтворював словами спогад про цю подію. Це було так природно; так бездоганно правильно; достоту так, як і повинно бути! Він зауважив – мабуть, трохи пристрасніше, ніж цього бажав, тому що його серце переповнилося до краю – яке це щастя для нього (і для Джойс також) – що вона прийшла. "Я не можу й уявити, що ми відпустимо тебе, – мовив він; і Джойс додала гарячково: "Навіщо їй кудись іти? Тут вона щасливіша, ніж будь-де; чи не так, люба?"

Пайл поміняв місцями схрещені ноги і покашляв, нагадуючи шефові, що він досі тут.

– Та й справді, міс Брент набагато краще ведеться з нами, ніж удома. З дитинства вона жила з дядьком, старшим братом батька, гарячкуватим, скупим і не надто успішним старим адвокатом. У сім’ї не було жінок. І я маю підстави підозрювати, що її кузен, Монтґомері Брент, добрий шалапут, хоча вона й ідеалізує його понад міру; називає "братиком Монті", думає, що його зовсім не здатен зрозуміти батько та всі инші… дівчина такого штибу… стає на захист безпритульних котів, невдах, недооцінених кузенів, моєї примхливої, норовливої Джойс… і тепер, дякувати Богові – вона пообіцяла бути заодно зі мною ! Думаю, що для неї це свого роду покликання. Я охоче би зачекав, поки вона закінчить університет у червні; насправді, у мене щодо цього були серйозні побоювання; але вона відразу ж відкинула цю ідею. Якщо я потребую її, то потребую тепер , сказала вона. Дай Боже, щоб усе було гаразд!

Пайл сказав, що він у це вірить; підсунувся до краю крісла; подивився на годинника; запитав, чи це таємниця.

Гадсон погладив щелепу, відвів погляд.

– Я не проти того, щоб вони знали… Поки що вистачить сказати, що я їду в Європу з донькою. – Він гарячково тер своє широке чоло. – Решту вони дізнаються в належний час. Повідом Олдрічу, Картеру та иншим, що я йду у відпустку.

– Особливе слово для місіс Ешфорд, шефе? – Пайл зупинився, тримаючи руку на клямці.

Гадсон глибоко засунув руки в кишені штанів і підійшов до вікна, дивлячись надвір.

– Я сам їй все розповім, Пайле, – відповів він, не обертаючись.

Доктор Гадсон називав своє відлюдне пристановище Флінтріджем. Було воно досить далеко від битих шляхів. Лише один акр обробленої землі призначався для обслуговування котеджу – поспіхом накреслені перед від’їздом ескізи ретельно опрацював і втілив його вірний друг, Фред Ферґюсон, найкращий архітектор міста.

То був негостинний шмат землі, ця околиця. Гострі скелі, що прямовисно падали в чорну воду (довгий марш дерев’яних східців вів до невеличкого піддашшя для човнів і прилеглого причалу) відлякували колонізаторів, відколи почало розвиватися західне узбережжя, на відстані двох миль звідти. Деформовані сосни хапалися за каміння, зітхаючи від спраги улітку, оплакуючи свою наготу взимку.

Телефону не було, і майже з самого початку Флінтрідж ніколи не знав напевне, коли його господар приїде на вихідні. Він передчував, передбачав, випікав невимовно смачні бісквіти, ловив зграї мальків для наживки і повсякчас підтримував миттєву готовність привітати великого чоловіка з рум’яним обличчям (просто відтінок шкіри надто червонястий, так би сказав йому будь-який серцевий діягност), срібно-білим волоссям, сірими очима, глибокими зморшками й експресивними руками, що красномовно свідчило про їхню незвичайну вправність.

І коли він таки приходив, то це траплялося в суботу, пізнього вечора. Тільки одного разу він привів Джойс та Гелен – незнайомці, минаючи їх, гадали, що вони обидві його доньки – але то був лише спосіб відтягти обіцяне усамітнення. А тепер відпочинок йому був потрібен понад усе; бо товариськість і чарівна гостинність його юної дружини примножили його соціяльні обов’язки в місті.