Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Ходімо на обід, – сказав Пайл.

Коли вони повернули в коридорі за ріг, Дженнінгс просунув руку Пайлові під лікоть і прошепотів:

– Тобі теж чудово відомо, що так катує шефа. Дівчина!

– Ти маєш на увазі Джойс?

– Кого ж іще? – Дженнінгс застебнув високий комір плаща, підставивши плече під великі вхідні двері та штормовий вітер. – Звичайно, я маю на увазі Джойс. Вона зовсім відбилася від рук і з’їла йому серце й розум!

– Може й так, – Пайл обережно ставив ноги на засніжені сходинки. – Але не думаю, що нам годиться обговорювати його сімейні справи.

– Безглуздя! Уже давно минула пора для шляхетної стриманости. Гадсон от-от розіб’є на друзки свою репутацію. До речі, коли новина розлетиться, то про цілу клініку піде недобра слава. Якщо шеф карається так через дівчину, то саме слушний час щиро поговорити про неї. Вона дурне мале ледащо, якщо тобі цікава моя думка!

– Але ж твоєї думки не питатимуть. Можливо, вона справді дурне ледащо; але Гадсон вважає її божеством!

Дженнінгс дав йому рукою знак зайти в салон свого купе і почав намацувати в кишені ключі.

– Вона аж ніяк не поводила себе як божество – окрім, хіба що, Вакха – коли я востаннє бачив її.

– Де?

– У Тюїльрі, приблизно місяць тому, у товаристві восьми чи десяти галасливих гульвіс, під проводом цього юного нікчеми Мерріка – ти ж знаєш цього гулящого внука старого Мерріка. Повірте мені, вони вже були добряче під мухою.

– А ти… чи вона впізнала тебе?

– О, безумовно! Перепурхнула до нашого столика, щоби побалакати зі мною.

– Гм! Вона мусила бути напідпитку! Я думав, що вона має неабиякі успіхи в дівочій школі у Вашингтоні… Не знав, що вона вдома.

Голосно прогрівши двигун, Дженнінгс натиснув на педаль.

– Може, її вигнали.

Глибоко в горлі Пайл захрипів від безнадії.

– Надто зле для старого Мерріка… Сіль землі; найкращий з найкращих. Він випив свою гірку чашу до дна. Ти знав Кліфа?

– Ні. Він помер. Але я чув про нього. Ледацюга, чи не так?

– Вдале визначення; і його сирота, виглядає, прямує тим самим шляхом.

– Сирота? Я думав, що матір хлопця ще живе – у Парижі чи деинде.

– Так, живе, але попри це хлопець зостався сиротою. Народився сиротою! – Пайл коротко переповів сімейну сагу Мерріків.

– Мабуть, – запропонував Дженнінгс, коли вони заїхали в клубний гараж, – ти міг би побалакати зі старим Мерріком, якщо він така добра душа, і сказати йому, що його шмаркач погано впливає на нашу дівчину.

– Пхе! – Пайл першим рушив до підойми.

– Ну, якщо така пропозиція тебе не влаштовує, то чому ти мужньо не підійдеш до молодої леді і не скажеш їй, що вона зводить свого славетного батька з розуму? Доведи їй, що тут йдеться про звичайну порядність.

– Ні, – заперечив Пайл, насадивши поперек носа окуляри, щоб вивчити меню – вона тільки висловить батькові своє обурення. А йому до вподоби, коли кожен робить своє діло – у цьому я вже мав змогу переконатися разів два чи три. Поради він воліє тримати за зубами і не дякує нікому за втручання в його справи, хай які зичливі будуть причини; і в будь-якому разі від цього не буде користи. Джойс не зможе змінитися. Вона – біологічне повернення до діда з коліна матері. Ти не знав його. Він саме завершував останню стадію кар’єри періодичного п’яниці, коли я приїхав у це місто, щойно закінчивши школу. Каммінгс був найобдарованішим хірургом-універсалом і найобдарованішим непросипним яригою в штаті Мичиган упродовж двадцяти років; одним з тих п'яничок, що три дні налигані, три тверезі. Напевне, ця дівчина позичила надто багато хромосом у старого.

– То хочеш сказати, що вона хвора на алкоголізм?

– Ну… це не зовсім гарне слово. Скажімо просто, що вона ексцентрична особа. З малечого віку навколо неї вирували бурі. Наймиліше створіння у світі, коли захоче. А згодом, наче лихий її попутав, і Гадсон мусив благати вчителів забрати її назад. І вона влаштувала йому веселеньке життя, можеш не сумніватися! А останнім часом почала пити!

– І, звісно, Гадсону про це відомо!

– Думаю, що так. Але чим він може зарадити? Вона цього й не приховує. Хай там що, але криводушність їй не властива.

Дженнінґс зітхнув.

– На лихо, вона має цю одну прикру чесноту, чи не так? Але навіть якщо так, то я не побоюся сказати, що їй слід продавати власну душу, не псуючи життя иншим. Ми мусимо переконати Гадсона взяти довгу відпустку. Він міг би забрати її з собою. Скажи це йому просто у вічі, Пайле. Будь невимовно жорстоким! Скажи йому, що це стосується нас усіх. Це мусить на нього вплинути. Я ще ніколи не бачив людини, такої чуйної до гаразду инших. Прибережи цю карту наостанок: скажи йому, якщо він не поїде ненадовго звідси, то доведе до знемоги всіх решту!