Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Упродовж першої півгодини їхньої зустрічі, яка відбулася в кабінеті шефа наступного вівторка, Пайл уперто наполягав на подорожі навколо світу, куди Джойс мала вирушити разом з батьком. І дійсно, ідея видавалася настільки вдалою, що він озброївся цілою підшивкою привабливої круїзної літератури. І навіть склав захопливий маршрут – Гаваї, Таїті, укулеле – Пайл був невиправним сиднем з небезпечно приглушеним бажанням вилежуватися на спині, у приємному сп’янінні, під трансекваторіяльною пальмою, прислухаючись до м’яких голосівок дорослих дітей, ще не зіпсутих цивілізацією – середземноморські країни і шість місяців приятельських бесід з німецькими фахівцями в царині мозку. Останній пункт було долучено як особливо спокусливу принаду. Гадсон часто заявляв, що колись мусить це зробити.

Шеф заклопотано слухав; намагався видаватися вдячним; пробував виглядати зацікавленим; але поки Пайл розгортав свою рекламну кампанію, великий чоловік занепокоївся, наповнив свою авторучку, розіклав папери в рівніші купки і з великим труднощами розшукав сірникову коробку. Тоді похитав головою, усміхаючись.

Ні, хай як високо він цінує Пайлову турботу, але навколо світу не поїде; принаймні не тепер. Звісно, він надто завзято брався до справи. Останнім часом в його голові вертілася думка збудувати невеличку хатинку десь на відлюдді, але не надто далеко, і бувати там з вечора п’ятниці до ранку понеділка, принаймні за доброї погоди, тинятися, рибалити, збирати рослини, читати легкі романи, спати, жити простим життям. Він вже має плани на таке місце. Скоро весна.

– А тим часом? – наполягав Пайл гризучи кінчик своєї невеличкої задертої борідки.

Гадсон підвівся, з грюкотом зачинив шухляду, закинув ногу на ріг столу, міцно склав на грудях руки і поглянув на свого радника із загадковою посмішкою.

– Тим часом?… Пайле, сподіваюся це не заб’є тобі памороки. Через тиждень я вирушаю до Філадельфії, щоб одружитися з шкільною подругою своєї доньки, міс Гелен Брент.

Пайлові очі і рот завмерли в такому комічному подиві, що посмішка Гадсона розпливлася ще більше.

І тоді всі ми троє проведемо пару місяців у Європі. Я домовився з Лейтоном, що він приходитиме з університету і візьме хворих, яким не зможе дати раду Вотсон. Вотсон чудова людина, яскраве майбутнє. Досить дивно, але я саме хотів запросити вас з цього приводу на розмову, коли сказали, що хочете мене бачити.

Пайл відкусив кінчик свіжої сигари пробурмотів якісь вітання, ще не цілковито оговтавшись, щоби вдавати ентузіязм.

– Не сумніваюся, ти вважаєш мене дурнем, Пайле.

Гадсон пройшовся з одного кінця кімнати в другий, даючи змогу своєму колезі заперечити сказане, якби він того бажав. Пайл замислено пхикнув.

– Сімнадцять років удівець, – розмислював Гадсон, напів до себе. Він зупинився в далекому кутку, щоб розкласти розсипані книжки на полиці.

– Людина назбирує безліч звичок за сімнадцять років, – він повернувся до крісла біля стола. – Виглядає, неначе січень і червень вирішили повінчатися, чи не так?

Якби Дженнінґс був на місці Пайла, то, блимнувши очима, він відповів би: " Січень ! Як-як? Ви? Січень? Безглуздя, шефе! Ані одного дня пізніш від жовтня, щонайдалі!"

Пай змучено усміхнувся і пересунув сигару в другий кутик рота.

– Я придбав цю нову дорогу дружбу на початку минулого року, коли міс Брент призначили молодшим наставником моїй Джойс.

Щось подібне до чуйного братерства, яке промайнуло в ожилому зацікавленні Пайла, заохотило Гадсона відкинути рештки своєї небалакучости і розповісти все.

– Перш за все, міс Брент сирота; її батьки були поважаними мешканцями Вірджинії; найцікавішим є французьке походження матері – та сама кров, яку 1789 року пролито на гільйотині… і принаймні вигляд у неї справді галльський.

Дженнінґс, якби був тут, мав би досить сміливости, щоби підказати, хитро хихочучи: "О, то в цьому разі червень треба виправити на липень !" А тоді він би пильно стежив за обличчям шефа.

Але Пайл, який не мав ніякого діла з психоаналізом, не надавав жодної ваги тому фактові, що на думці у шефа був гаданий темперамент молодої леді.

Приблизно на День подяки, – говорив Гадсон, – міс Брент, несподівано підхопивши грип, поїхала зі школи і кілька днів жила удома. І досить їй було піти, як Джойс одного вечора вишмигнула з оселі; відвідала вечірку в центрі міста; знехтувала наш домашній розклад; прогуляла всі заняття наступного дня; бісилася, аж трусилася долівка, поки їй вичитували догану; одне слово, примудрилася заробити тимчасове відсторонення, попри те, що її поведінка – завдяки впливові міс Брент – була майже бездоганною, відколи її прийняли рік тому у вересні.