Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

Тітонька Броня подумала, що даремно виховувала Орчика. Рано чи пізно він стане таким же, як і батьки, дядьки й тітки. Бо зростає серед них. Не може бо з огірка вирости гарбуз. Навіть, якщо він і вдаватиме із себе гарбуза, то однаково залишатиметься огірком! А вона, засліплена, думала, що Орчик – як свячена вода, що не псується. Та він виявився смердючим жабуринням…

Броня відчула провину перед своїм чоловіком, який привів її у свій дім, довірив ключі, а вона усе його добро, яке їй не належить, на похресника розтринькувала. Однак Таратула їй і словом не дорікнув. Бо тим-то й запала в його серце, що єдина з-поміж багатьох претенденток не схилялася перед його маєтками. Але улесливі речі родичів збили її з пантелику, і вона забулася. Лише тепер збагнула, якою токсичною є її родина. Їх усіх цікавили тільки гроші її чоловіка. І приязнь Броні до Пасьоних обірвалась.

А в цей час Пасьона, яка спершу втішилася, що її синочок розмовляє, як усі (збулось-таки віщування ворожки!), тепер почала оговтуватися від враження. Коли вона нарешті втямила істинний зміст слів свого єдинака, то дуже перестрашилася і стала гарячково придумувати, якби то пом’якшити сей форс-мажор і задобрити куму. Пасьона поглянула на свого чоловіка, шукаючи в нього виходу. Але язик у її Пасьоного кудись утік, і без нього той був безпорадний. То ж взялася рятувати ситуацію самотужки.

– Ай-ай-ай, як не соромно! – почала Пасьона лаяти свого пуп’янка. – Тітонька тебе обожнює, а ти засмучуєш її паскудними словами! Ти, мабуть, хотів сказати, що тебе не цікавлять цьоцині маєтки, ти просто любиш цьоцю за те, що тобі з нею цікаво. Ану, скажи, Орчику: «Дорогі ви наші цьоцю, я вас люблю за те, що ви ме…

– Припини! – перебила племінницю Броня, не в силі більше стримувати образу. – Дитина сказала правду, а ти навчаєш її брехні…

Отець Євген, який ще хвилину тому хотів, було, допоминатися додаткових коштів за чудо, що сталося з охрещеним хлопчиком, тепер мало не перетворився у соляного стовпа. Пережувавши зміст слів Орчика, він почав шукати очима дверей. Бо перелякався, що Пасьоні ще чого доброго заберуть у нього і ті гроші, що заплатили йому за хрещення дитини. Правда, в якусь мить піп хотів зауважити, що устами дитини глаголить істина. Але, побачивши, як Пасьоний стиснув у кулаці ніж, отець Євген поспішив залишити забаву, доки не заробив синців або запрошення в свідки. «Люди, як видко, не дуже набожні, – перелякано розмірковував служитель культу, скрадаючись до виходу. – Всього одна іконка – та й та на кухні!» Таратула пішов провести духівника до воріт.

Пасьона так розгубилася, що вперше не знайшла, що відповісти, а тітка зрозуміла, що потрібна лише своєму чоловікові. Не могла собі простити, що потратила багато часу на невдячних родичів та їхнього хлопчиська. «Скільки добра я могла зробити для Микити, поки тринькала час на цього молокососа», – докоряла собі Броня. Її Таратула жадав затишку, а вона приймала цей галасливий вертеп. Він хотів розсолу з локшиною, а вона пекла торти, бо їх любить Орчик. Він хотів дивитися на хлопців, які ганяються екраном за м’ячем, а вона перемикала телевізор на іншу програму, де показували дивацькі мультики про черепашок з крапкоподібними ротами. Але тепер, вона дала собі слово, все буде по-іншому. Нікого більше не впустить на поріг, а Таратулі, якого лише тепер оцінила, подаватиме сніданок у ліжко.

Гості почали шукати достойну причину, аби покинути гостину. Адже розуміли, що в них після палкого виступу Орчика перспективи не більші, ніж у вибитого зуба чи в зламаного нігтя. Пояснивши, що їй, незважаючи на третю ночі, час до лікаря, Пасьона взяла свого Орчика під пахву, як градусник, і чимдуж чкурнула до виходу. Її чоловік виплигнув на вулицю ще скоріше. Ледьжива як справдешній психолог вирішила піти по-англійськи: залишення гостини без прощання у такому випадку ні її, ні господарів ні до чого не зобов’язувало. Дядечко Сипонький заявив, що поспішає до центру міста, щоби в романтичній обстановці розпити біля ялинки пляшку шампанського, хоча після сьогоднішньої учти він і так ледве на ногах стояв. А Кацапуля раптом згадала, що в одному з її підопічних туалетів прорвало трубу і вона мусить бути в лиху годину біля свого фаянсового друга.

– Нічого не бери близько до серця. Адже твій Орчик знову говорить! Яке щастя! – вже на вулиці пробувала Кацапуля потішити Пасьону.

«Краще би мій Орчик навіки лишився німим», – подумала Пасьона.