– Ти, любий, щось плутаєш, – лагідно сказала Пасьона, вміло замаскувавши на обличчі роздратування. – Це було не у Франківську, а в Калуші. А Калуш – це ще не Гуцульщина… Правда ж?
Благовірний поглянув на дружину, очі і брови якої були підведені чорним і від цього її обличчя нагадувало маску, щойно зняту з єгипетської мумії. Але з нього він нічого не міг прочитати. А Пасьона поглянула на свого чоловіка так, наче мала намір обкласти його дровами й підпалити.
У неї вже зсудомило лицевий нерв від того, що часто підморгувала Пасьоному.
«Ти що – збожеволів? – погрозливо гримасувала дружина до чоловіка. – Треба останній розум стратити, аби суперечити цьому грошовому мішку!»
Господар врешті отямився і уже до кінця себе контролював.
– Справді, – похопився він, приязно закивавши головою до Таратули, – це було не в Франківську. Але що вдієш – склероз у мене!
– Дрібниці, – погодився поблажливо товстосум, штовхнувши виделкою тарталетку із сирковою масою. – То на чому я зупинився? Ага, я хотів сказати, що ми, гуцули – горді, не те, що галичани, які звикли усім кланятися, усім коритися…
Сипонький, який досі не відважувався розвинути якусь поважну тему перед крупним бізнесменом, нарешті кинув фразу, позичену сьогодні вранці в телевізора: «Як тонко це ви підмітили». А решта гостей, не зводячи очей із осяйних зубів багача-свояка, закивала: «Так, ой, так-так».
Щоб сподобитись ласки новоспеченого мужа тітки, усі члени династії поспішили засвідчити свою лояльність до гуцульського краю. Сипонький, наприклад, дуже схвально відгукнувся про Довбуша. Кацапуля зізналася, що вона вдома спить лише під гуцульським ліжником, завдяки якому позбулась остеохондрозу (до дідька усі ці китайські ковдри на сиптипоні!). А дружина Сипонького навіть затягнула сороміцьку коломийку із репертуару Вікторії Врадій:
Ой нікому не давала,
Но тому німому,
Бо німому добре дати:
Не скаже нікому!
Коли Пасьона піднесла тарель із шматками запеченого окуня, то Таратула відкинув ніж та виделку, зауваживши, що рибу, птицю і молодицю треба … руками. І його пальці обіперлися у найбільш ласий шматок.
– Маєте рацію, – погодився Пасьоний, також знехтувавши столовим прибором. – То все європейці, понавидумували прибамбасів, які лише заважають розумній людині…
– Це мужчина хоч куди, – поглядаючи закохано на Таратулу, прошепотіла на вушко Пасьоній Кацапуля. – А екран його мобільника – як вітрина в супермаркеті!
– Жінки нашого роду лише таких і обирають, – мовила у відповідь Пасьона.
– Одне шкода, що холодцю немає, – озвався раптом Таратула, розправившись із рибним делікатесом. – Чи може десь від мене зачаївся? – пожартував.
Слова застрягли у глибинах рота господаря. Виручила господиня.
– Через клопоти я запізно вийшла на ринок, коли уже всі ратиці й галяшки люди порозкуповували, – виправдовувалася. – Але, якщо ви не проти, я б із ближнього ресторану…
Таратула кивнув на знак згоди, а гості навперебій кинулися по шапки. Кожен хотів особисто вручити цьому капіталістові таріль із заливною воловиною.
– Я збігаю, – гарячився Пасьоний.
– Господар не має права залишати гостей, – переконував Пасьоного Сипонький.
– А ви – вже в літах, побережіть ноги, – стримувала Кацапуля Сипонького за краватку. – Хай уже я…
– Я – наймолодша! – заштовхала усіх назад до кімнати Галинка Ледьжива. – Мені і Бог велів…
І вибігла без проводжатого, незважаючи на те, що на дворі вже згусли сутінки, а небо вкрилося зоряною ковдрою. Усім це було навдивовижу. Адже Ледьжива ніколи вам не вийде з хати сама після шостої вечора! Бо вважає себе такою вродливою, що до неї неодмінно «хтось причепиться!»
Коли своячка господині мужньо ступила в присмерк, Таратула вирішив культурно розважити родинну тусівку: почав загадувати племеню дружини ребуси – відгадати його улюблені колір, пору року, пісню. Переможця чекав приз: долар. Усе спершу ішло гладко, доки Таратула не запропонував компанійцям осягнути розумом, яка домашня живність йому подобається?
– Кінь! – вигукнув Сипонький.
– Корова! – висловила здогад Пасьона.
– Курка! – вистрілив Пасьоний.
– Гуска! – викрикнула Кацапуля.
– Качка! – не здавався Сипонький. Проте дядечко лише хитро мружив око.
Коли перелік тварин вичерпався, Таратула зізнався:
– Горобець – моя улюблена домашня живність!
Усі перезирнулися, але ніхто не відважився запитати в цього креза, чому він вважає горобця за свійську птицю? Проте Таратула про все здогадався і, сміючись, пояснив ошелешеним гостям:
Читать дальше