Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

– Авжеж, горобець – домашня живність, бо біля дому вештається…

Увесь Бурозубчин рід задоволено захихотів, а Пасьоний ствердно кивнув:

– Маєте рацію…

Аж тут і Ледьжива повернулася. Коли вона поставила подовгасту тацю зі студениною в мереживі петрушки, кілець цитрини та брусочків болгарського перцю на стіл перед Таратулою, то він вийняв із кишені зелені купюри і розплатився із Ледьживою так, як – із стриптизеркою в нічному клубі: просунув гроші у виріз плаття Галини, де, за його уявленнями, починалися володіння її ліфчика. Ледьжива засвітилася, як личинка уругвайського жука, а трапезувальники захоплено заплескали в долоні і взялися до холодцю…

Проте благочинство Таратули не давала спокою господині. Одержима думкою – розвідати номінал, на який розщедрився чоловік тітоньки, Пасьона зашепотіла до Ледьживої:

– Скільки грошей дав старий?

– Не знаю, бо не можу ж при всіх зазирнути до бюстгальтера, – боронилася своячка.

Пасьона увесь вечір шукала нагоди, аби спитати про це в тітоньки. Бо, може, Таратула своїй дружині признався, який гонорар отримала від нього Ледьжива? Коли пані Броніслава відлучилася до вбиральні, то племінниця, допомагаючи їй ввімкнути світло, затріщала:

– Що за щедрого чоловіка маєте, дорогі ви наші цьоцю! Мабуть, позбувся усіх своїх статків через цей холодець!

– Ну ні, – заперечила Броня. – У нього чайові – не більше долара…

«Слава Богу!» – зітхнула племінниця. – Він же ж не дурень – розкидатися валютою!»

Але як тільки автомашина помчала новоженців у темінь ночі, – Пасьоний заявив, що Ледьжива отримала більше, ніж один долар.

– Я ж бачив, що Таратула видобув кілька паперів, – переконував господар свою дружину.

В Пасьоної одразу тиск став вищим.

– Цього не може бути! – заперечила вона благовірному. – Я делікатно розпитувала про це в цьоці, а цьоця почала запевняти, що у її чоловіка чайові – не більше долара…»

– Що цьоця може знати! – зробив свій голос Пасьоний на декілька децибелів гучнішим. – Я на власні очі видів, як він відвалив дівці більше долара!

– Зараз я про це у неї розпитаю, – з погрозою у голосі сказала Пасьона, накручуючи телефонний диск.

Своячка довго не брала трубки.

– Добрий вечір, Галюню, я тебе не розбудила? – спитала Пасьона в Ледьживої, зачувши в слухавці її контральто.

– Так, я дрімала, адже уже далеко за північ…

– Ой, справді, час так швидко лине, навіть не помітила… – прикидалась наївною Пасьона. – А я тобі подякувати хотіла, та за клопотами не встигла. То ж тепер кажу тобі, Галюнцю, що ти мене здорово виручила. Я ж ніколи того холодцю не варила, а тут раптом такий конфуз! Якби не ти, то довелося б у Сірка очі позичати! А заодно вже і вибач, що ми тебе з-за столу піднімали…

– Я і не думала на тебе гніватися… – відповіла Ледьжива.

– Авжеж, авжеж, старий тобі віддячився… Скільки, якщо не секрет? – поцікавилася Пасьона, і її серце застрибало так швидко, наче вона взялася помити вікна на Ейфелевій вежі.

– А я і не криюся, – заявила Ледьжива. – Дід дав мені десять доларів…

Побажавши співрозмовниці «На добраніч», Пасьона кинула з розгону трубку і зарепетувала:

– Ти мав рацію, чоловіче!

– А що таке? – зірвався спросоння Пасьоний.

– Аж цілих десять доларів відвалив Таратула Галці!

– А видиш!

– Ну і де справедливість? – ремствувала Пасьона, виймаючи з аптечки флакончик із краплями валеріани.

Тепер родичі почали злазитися до Бурозубки, як мурахи на цукор, як бджоли – на варення, як коти – на валер’янку. Якщо вони раніше соромилися тітоньки і молили Бога, аби вона, не дай Боже, не присурганилася до них на якусь радісну оказію, то тепер засмучувались, коли пані Броніслава з якихось причин забувала зробити їм візит. Тепер тітці були раді, із бридкої жаби вона перетворилась на царівну, із пуголовка – в золоту рибку, із гусениці – в метелика. «А може, їхню неприязнь я собі просто надумувала? – розмірковувала дружина Таратули. – З нервами негаразд було. Як-не-як, клімакс!» Але найбільший сюрприз був попереду.

Синок Пасьоної, якого батьки не мали часу охрестити, раптом схотів прийняти християнський обряд. А хрещеною матір’ю зажадав цьоцю Броню. Тітка аж виросла у власних очах: до 55 літ її ніхто не кликав за куму. Бо в народі існує повір’я, що похресники вдаються у своїх хрещених батьків. То ж Пасьоні не могли допустити, аби їхнє чадо уподібнилося в’їдливій Бурозубці. Але тепер, коли цьоця стала багатійкою, то батьки хлопчика дуже хотіли, аби він вдався в таку успішну хрещену матір. Проте Таратула був проти. Бо вважав, що його дружина уже застара для кумівства. Але коли він озвучив свою думку, то Пасьона заявили, що ніби-то хлопчина категорично заявив: «Не треба, – каже, – мені іншої хрещеної матері, окрім цьоці Броні. Якщо вона не погодиться, то перейду в бусурманську віру». Вислухавши цю розповідь, Таратулиха розчулилася, і її почала гризти совість, що вона в чарах медового місяця забула Орчика, навіть не згадувала про нього в останні дні. Тоді як він он як нею дорожить, жити без неї не може!