Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

Щоправда, Таратула поставився до щастя дружини стримано.

– Мені незрозуміло, як це Орчик міг говорити щось подібне, якщо він у вас, здається, німий? – почав уточнювати Таратула в Пасьоної. Але вона не розгубилася:

– Орчик про це … написав… Окремі букви знає…

– Ой, що за розвинена дитина, – зворушилася тітка… – Моє виховання!

– Чому ж Пасьоні раніше з тобою не кумцялись? – запитав Таратула в Бурозубки, коли та зачинила двері за гостею.

– Бо синок Пасьоних тоді ще не дозрів до обряду хрещення, – виправдовувала тітка племінницю.

– І ти віриш у ці байки? Ех, Бронцю-Бронцю, невже не розумієш, що вони кличуть тебе тільки тому, що сподіваються на щедрі подарунки? – намагався Таратула врозумити дружину.

– Ну, якщо раз на рік принесу похреснику якусь іграшкову машинку, то не збіднію, а вони не забагатіють… – відповіла Броня.

Готуючись до хрестин, які за масштабами святкування обіцяли набути обсягів національного свята, Пасьоні не забували частенько телефонувати до майбутньої куми. Рідко минав тиждень, щоб Орчикова мама не подзвонила до тітоньки:

– Ви, цьоцю, про нас забуваєте, а малий місця собі не знаходить. Він уже вивчив табличку множення і дуже журиться, що хресна цього не бачить.

Коли тітонька приходила в гості до Пасьоних, то ще не встигала переступити поріг, як Орчик мчав їй назустріч і обнімав її ноги. Таратулиха гладила його по голівці, але їй здавалося, що одних ласок для дитини недостатньо. Вона і раніше була б не проти приносити хлопчині гостинці, але тоді у неї ще не було багатого чоловіка, а на пенсію не дуже могла розщедритися. Крім того, вона відчувала себе трохи винною перед Орчиком за те, що на деякий час майже забула про нього, захопившись Таратулою. А Орчик, мабуть, скучав за нею, виглядав її. Проте не тримає на неї зла, а навпаки, за хрещену матір її покликав!

І тут Броня зі своїм Микитою уперше ледь не полаялась. Вона хотіла купити для Орчика три кілограми мандарин, а чоловік настоював на шоколадці. Однак благовірна згадувала своє дитинство, коли їй хотілося грушок, апельсинів, а дорослі приносили лише «Оленку», яку в неї не вистачало терпіння з’їсти, от лише порозпацькує в пальцях.

– Тобі часто приносили мандарини, коли ти була малою? – запитав Тарантула в Броні, мов би прочитавши її думки.

– Ніколи, але так кортіло – зізналася Броня. – То хай хоч Орчик поласує.

– Невже ти вважаєш, що це потерча злидарює? Та ж має багатих батьків! – ремствував чоловік.

– Не завжди батьки розуміють, чого хоче їхня дитина, – зітхнула Броня і поставила себе на місце свого хрещеняти, пригадуючи, які презенти дорослі приносили на її день народження. Дарували все, крім ляльок: літаки, імітацію дорослої сумочки, яка нагадувала бочку в зелено-червону клітинку, а якось принесли громіздкий конструктор з магнітними брусочками, з яких можна було скласти танк чи ще щось із бойової техніки і який важко піддавався демонтажу: магнітні конструкції так чіплялися одна за одну, що дитячим слабким рукам годі було розлучити одну з одною…

– Орчик без хрещеної матері жити не може, – підтакував Пасьоній її чоловік. – Ви би тільки знали, що він нам учора заявив. «Якщо ти, мамцю, – каже, – надалі мене сваритимеш, то я попрошуся до тітки Броні, щоб була мені за маму. Своїх дітей у неї нема, то вона, мабуть, погодиться».

– Але ж Орчик не розмовляє, – вкотре здивувався Таратула, ледь стримуючи глумливу посмішку. – Справді, як він міг казати, що хоче стати прийомним сином Броні?

– А він усе це… показує… жестами… очима, – пояснювала Пасьона, почервонівши так, мов би без перепочинку перемила усі вікна в оперному театрі. – Вам, чоловікам, того не збагнути. Але кожна матір і без слів розуміє свою дитину.

Бурозубку, у якої ніколи не було дітей, розповідь племінниці так зворушила, що крадькома сльозу витерла. Від радісної думки, що похресник так прив’язався до неї, вона зарум’янилася і дала йому десять доларів.

Але чоловік скоса стежив за добродійництвом дружини.

– В цього бутуза [6] Малюк. є тато й мама, то хай про нього дбають, – приступив він до Броні з докорами, коли гості забралися додому.

– Дбати вони дбають, але не вміють збагнути дитячу душу, тим більше, якщо вона – німа, – відповіла Бронька. – А я – педагог і маю підхід до Орчика. Йому зі мною цікаво…

Справді, похресник так прив’язався до Таратулихи, що його матір навіть ревнувала.

– Орчик мене невмисне дратує, – скаржилася Пасьона потайки пані Сипонькій. – Прошу його їсти – ложку геть відкидає! Накажу взути капці – босим бігає мені на зло. А з тітонькою покірний, кожне її слово – закон. Він від неї не відступає ні на крок. Не розумію, чому на нього такий вплив має хрещена матір!?