Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

– Ой Боже-Боже, – закотив очі дамський майстер, відразу збагнувши, як йому потрібно поводитися, і дякуючи провидінню, що не вихопився з неугодною для клієнтки реплікою, як Пилип з конопель. – У вас – рідкісний дар виявляти таланти. Орчик – справжній вундеркінд.

Його словесні потуги не були марними: постійна клієнтка розщедрилася на більші чайові. Відтак вона особисто вступила до магазину «Школярик» і купила альбом для малювання, пензлик і фарби й подарувала їх Оркові. Акварелі, тривалий час провалявшись по усіх закутках, опинилися у сміттярці. Але тато і мама захоплено розповідали тітці, що Орчик не випускає з рук пензля і засинає з альбомом під пахвою. Для більшого переконання Пасьона навіть пішла на те, що власноручно зробила кілька незграбних рисунків, в яких тітонька відзначила значний поступ хлопчика і на радощах подарувала йому десять доларів.

– Якби у тебе був син, то ти б його так розбестила, що з нього виріс би бандит, – нишком бурчав Таратула. – Недарма кажуть: син-одинак як не злодій, то пияк. Взагалі, Орчик – звичайна дитина, а ти з ним носишся, як із писаною торбою.

Але Броня уже домовлялася з мамою Орчика про хрестини, які запрошувала відсвяткувати в оселі Таратули.

Хрестини Орчика відбулися тридцять першого грудня. Після церемонії хрещена матір запросила всіх учасників на врочисту вечерю до хати на Чупринки.

Сонце шкірилося на мороз. Але в помешканні було погідно. Фіранки мирно спочивали вздовж вікон. Ялинкою бігали доброзичливі вогники. Антикварний годинник вів відлік нового часу майже пошепки, аби не заважати розмові гостей, які зібралися на сімейному вічі.

Щоправда, вечірка могла погано скінчитися. Бо Пасьоні захотіли покласти Орчика спати, а він почав пручатися. І тоді тітка розпорядилася:

– А хай малий посидить з нами. Кажуть, хто не спить у новорічну ніч, того чекає чудо!

Все дитинство Броні складалося з одних заборон. У школі їй не давали носити штани-кльоші, светер і кульчики. Вдома заганяли до ліжка відразу ж після заходу сонця, виштовхували до іншої кімнати, якщо у телевізорі дядько брався цілувати цьотку, і рідко давали гроші на морозиво. То ж вона дуже добре розуміла хрещеника і хотіла, аби він не зазнав тих кривд, які спіткали її, коли вона була малою. І Броня поставила в приклад дружині галантерейника Голландію, де діткам можна абсолютно все. Якби це сказала бідна людина, то її слова можна було б поставити під сумнів. Але слова багата завжди мають вагу. Пасьона не могла не погодитися із Таратулихою, з чоловіком якої хотіла і надалі дружити…

Коли вже гості за столом спочивали, як морські котики на пляжі після обіду, Орчику раптом заманулося потарабанити по клавішах фортепіано. Але Микита, знаючи про неспокійний характер синочка Пасьоних, заздалегідь подбав про свою безпеку. Зачинив кришку фортепіано на замок, а ключ сховав до тайника.

– Немає ключика, десь задівся, – розвів руками господар, вдаючи смуток. І тут сталося несподіване. Слова Таратули так подіяли на інфанта, що його очі презирливо зіщулилися, а сам він затремтів, захлинувся і раптом … заговорив!!!

– Ну й не треба мені вашого ключа. Мама каже, що ви любите тьотю, то віддасте їй хату, а тьотя любить мене і буде давати бавитися з піаніно.

Батьки й гості замилувано поглянули на малого, а отець Євген упав на коліна й почав бити поклони:

– Слава тобі, Господи за те, що ти сотворив чудо! Орчик заговорив!

Орчик, побачивши, що він викликав цікавість до своєї особи, увійшов у раж і тицьнув пальчиком у Кацапулю:

– А тітка Оля каже, що як ви, дядьку, помрете, то вона відкупить у цьоці Броні ваші меблі! А він, – тицьнув пальчиком у Сипонького, – говорить, що йому дістанеться ваша машина! А цьоці залише тільки пса і псячу буду. Цьоцю, а коли то буде? – повернувся Орчик до хрещеної матері.

Від змісту його промови каста завмерла. Мама Орчикова ледь не зомліла, а тато схопився за печінку, де, за його уявленнями, містилося серце. Ледьжива піднесла настромлену на виделку буженину до … вуха. Кацапуля саме розкривала сумочку в пошуках цигарок, але, почувши Орчикове одкровення, тепер не могла згадати, що саме шукала в своєму ридикюлі і ради чого взагалі розстібала замок? Сипонька зарилася обличчям в олів’є. А Сипонький несподівано прикинув таке слівце, що його незручно навести в нашому тексті.

«Яким гарним дітваком здавався цей Орчик, поки був німий, – подумав дехто з гостей про відприска Пасьоних. – Але коли заговорив, то в нього язичок ще той!» Тоді, щоб якось зам’яти неприємне враження від щирості хлопчика, родинна співдружність голосно заговорила про погоду.