Зінаїда Луценко - Свята Марійка

Бо Марійка, байдуже, що саме через проклятущу горілку у хаті були постійні бійки, гнала ту «смолу» за давньою сімейною звичкою, регулярно. Наталка вже й просила матір, щоб того смороду в хаті не було, але Марійка на доччині слова все відказувала: «Думаєш, як я горілки зараз не вижену, то твій тато не піде й більше ніде не знайде? Та він у будь-який магазин піде і купить! Але та горілка буде зла для його здоров’я, нехай вже краще домашню п’є, свою».

І грала-дозрівала знов на кухні, у куточку під шафою в емальованій каструлі брага – смерділа дріжджами й буряками на всю кімнату. Наталка ж ту прокляту бурду люто ненавиділа й одного разу всипала тихцем у смердюче пійло повну пачку солі.

А поки…

Коли ж до ранку Іван таки трохи притишився, Наталка пішла до своєї спальні, сіла там біля вікна на стільчику й пильнувала спухлими від сліз і безсоння очима крізь шибку на людей. Вони йшли попід будинком, й ніхто із них не дивився у вікно. А Наталка так хотіла, щоб хоч хтось подивився! Той хтось побачив би між фіранками заплакане й змучене вистражданим безсонням бліде личко маленької дівчинки, яка усю ніч перед тим молилася й просила Бога, щоб хоч хто-небудь зайшов у двері й притишив озвірілого батька.

Коли ще Наталка марно кликала очима людей, від дверей знов почали наростати крики, але Наталка вже не мала сил йти у той бік, тепер уже її мати убігла до дитячої спальні. Стуляючи на грудях роздерту сорочку, Марійка зашепотіла збитими губами до вікна, спльовуючи криваву слину собі у жменю:

– Наталко, тихесенько втечи із хати й біжи гукай когось на допомогу, бо батько мене зараз уже точно вб’є.

І нажахана Наталка прожогом кинулася бігти до дверей.

– ЩО?! Наволоч проклята! Намовила проти батька дитину?! – кричав Іван до Марійки, а сам вхопив доньку за руку й скажено шарпонув, аж відлетіла вона до стіни й вдарилася головою. Плакати не мала часу, навпочіпки полізла Наталка до дверей, але батько знову кинувся за нею, вхопив за лікоть і хотів затулити рукою рота. Наталка знавісніло закричала:

– Пусти!!! Пусти, приду-у-урок!!! – і вкусила батька за пальці, ногою вдарила по коліні. А як Іван відпустив – знову метнулась до дверей.

Батько її перейняв…

Тоді Наталка кинулася до вікна й почала щосили стукати долонями у скло: може, вона тоді й наважилася була б, і навіть розбила б тоді руками шибку! Але ж за вікном лютувала зима, у хату б налетів мороз, а на підвіконнях росли бегонії і кали, і ніжно-фіолетовим цвіли фіалки, вони б замерзли.

Іван з Марійкою бились далі. Уже в стіни летіли із буфета стакани й тарілки, Іван голосно гупав кулаками у стіну, пускав із перекривленого у люті рота слину, оскаженіло лупив ногами по дверях або бив ними жінку…

Наталка плакала й ридала дуже голосно: вона хотіла перекричати батька з матір’ю, але вони не чули; ніхто не бачив, дорослим не до того…

А тоді сталося чудо – у двері загупало!

– Мовчати! Всім мовчати! Бо!.. – пригрозив Іван, швидко хлюпнув холодною водою собі в обличчя, витерся рушником і сам пішов відчиняти.

І поки Іван мирно говорив на вулиці із сусідом, Марійка стояла серед хати навколішки, розпелехана, негарна й жалілася своїм дітям на їх батька, голосно схлипувала й показувала на руках потворні синці; й гадючкою збігала їй у кутиках припухлих вуст червона кров, а із розбитого носа текла тягуча юшка.

А що ж могли вони, малі, вдіяти – Наталка й її ще недорослий, але вже навіки заляканий брат? Їм було дуже шкода своєї матері.

Іван за кілька хвилин повернувся до хати й знову продовжив бійку…

Баби добре знали про таке життя в родині своїх дітей, але Рузя ще й досі іноді терпіла подібне від чоловіка, а Зойка – на щастя, вдова, своє давно відмучила, а в доччине не лізла. Костя когось пограбував і, неначе на курорті, вкотре вже сидів у тюрмі.

Якоїсь ночі Зойці приснилося, що її онуки тонуть у болоті, цілу ту ніч не могла вона заснути і аж перед світанком пішла навідатись.

Коли Зойка натиснула на дзвінок, Іван був упитий горілкою і озвірілий уже до такого стану, що не боявся нікого в світі, він поставив бутель горілки у кухні на столі і доливався чаркою кожен раз, як тільки чув, що йому в голові розвиднювалося. Це сама Марійка напередодні зробила самогонний пристрій і вигнала домашньої доброї горілки – для здоров’я.

Іван вийшов на стук і відкрив, Зойка увійшла до хати, побачила побиту дочку і заплаканих онуків, не розгледіла зятевої озвірілості й почала йому, як уміла, дорікати. Іван такого стерпіти не зміг та й кинувся до тещі з кулаками. У цей час Марійка таки змогла вискочити із хати і втекти.