Зінаїда Луценко - Свята Марійка

Поки очамрілий від самогонки Іван зогледівся, куди ж поділася його жінка, Марійки вже й духу не було.

Дісталося ж тоді від нього тещі! Іван штурхонув Зойку кулаком у око, як бив завжди її дочку, а як Зойка впала навзнак, вхопився руками за довгі коси, добре трусонув і ще раз із силою кинув нею об землю. Аж потім побіг наздоганяти жінку…

Була зима, кінець січня, у присмерках ще висіла їдка паморозь, а Іван вибравсь за двері в самих трусах і босий.

З дверей Іван побачив, що Марійку він уже не здожене, безсило загарчав, швидко повернувся назад до хати; побачив Зойку на підлозі, зігнувся… Не випускаючи сивої тещиної коси із рук, скинув Іван зі столу на підлогу увесь посуд, відкрив ще й холодильника, вийняв звідти і розбив скляну банку з молоком; а потім – почав босими ногами танцювати по тому склі.

– Танцюй і ти, стара відьмо!!! – кричав Іван до тещі й дико гейкав: гей! гей! – Скидай чоботи й боса танцюй!!! Ставай зі мною!!! Гей! Гей! Весело нам буде разом танцювати! Гарно!

Іван танцював, трусився, стара Зойка голосно вищала, аж у дітей позакладало у вухах від того крику.

– Усім стояти! – спинився раптом Іван, як побачив, що Наталка почала тихо скрадатися до дверей, очі його залляло кров’ю, пальці розчепірились. І він заревів до тещі: – Стояти, чортова відьма!!!! Бо я зараз різону тебе по горлу! Скидай чоботи і теж танцюй, сказав!!! А ні – то очі тобі склом повиколюю!!!

Зойка поривчасто нагнулася до чобіт, але – не втрималася на ногах і впала.

Наталка з Ігорем дивилися на увесь той жах широко відкритими очима. Це через те, уже й дорослою, Наталка не могла спокійно бачити йогів, що ходять по склу!

Танці по склу…

Наталчин батько танцював, п’яно гейкав, шарпав свою тещу за голову, а кров цвіркала з його босих ніг на всі боки.

Він так тоді розтанцювався, увійшов у такий навісний екстаз, що зовсім втратив пильність – і таки випустив довгу сиву косу із рук. А Зойка швидко вхопилася за ніжку найближчого стільця, скочила на ноги й уперіщила його стільцем по голові. Іван завмер – тільки на одну мить – із розсіченої голови на чоло рівною цівкою побігла кров.

– Що?! Що це таке?! – дивився на скривавлену руку.

І тільки через це Зойка й змогла втекти із хати; вона вислизнула надвір, але – зашпортнулася коліньми об високий поріг і впала в кучугуру снігу, а там заборсалась, полізла рачки, на стежці підвелася на рівні ноги й побігла в бік дороги.

А Іван вже опам’ятався й побіг слідом за нею, босими й скривавленими ногами!

Діти залишилися в хаті самі. Наталка звично сіла на підвіконні, розсунула руками пеларгонії й дивилась. Із вікна вона тепер бачила, як її батько біжить роздягнутий по намерзлій дорозі за бабою. І як баба Зойка впала – послизнулася на льоду – а батько її бив. Дивилася на все те, як у кіно: пустився пухкий сніг; мимо їхали машини, обминали Івана з тещею, деякі навіть сигналили. І ніхто, ні одна душа не вийшла з машини, щоб спинити чоловіка в його безумстві й оборонити стару жінку!!!

Протверезив Івана мороз, він трохи опам’ятався, стояв тепер і з подивом роззирався довкруги себе. Зойка ж впала у придорожню кучугуру снігу, вона лежала там химерною сніговою бабою, закрилась руками й навіть не борсалась. Наталка бачила, як батько покинув бабу лежати на дорозі й повертався назад до хати.

Бабі допомогла встати чужа жінка, обтріпала її, взяла під руку – і вони повільно побрели геть.

Коли Іван увійшов до квартири, то весь трусився. Але він навіть не одягнувся, відразу ж сів посеред кухні просто на підлозі й застогнав, заскиглив противно, не по-чоловічому:

– Діти! Діточки мої рідні, ви ще вдома? Вдома… Аби ж ви знали, як оце дуже болять мені ноги.

І витягував із підошов скло, ойкав.

І Наталці стало шкода батька…

Марійка того вечора додому не вернулась, пішла ночувати до сусідів. Потім втік із дому й Ігор…

Та Наталка за них не хвилювалась, вона знала, що батько скоро перепросить матір і все почнеться знов.

Як Іванові виходила з голови горілка й вивітрювався «дурний туман», він падав навколішки перед дітьми й Марійкою і клявся, що він «нічого не пам’ятає», що то на нього «щось таке темне найшло», що то йому «кимось так пороблено»!!!!

І то було його виправдання…

Бо не один раз Марійка розказувала таку давню історію: як до їхньої хати зайшла стара циганка, взялася ворожити Іванові на картах і виманила залізного рубля. «А ми з батьком тоді будували хату, були ще такі бідні, що кожну копієчку складали, аж тут – віддати цілого рубля!»