Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

– Панно Степанів, про тебе знають усі! Без тебе воювати не зможемо! – хлопець знову перейшов на жарти.

– От уже ж, не віриш! А я завтра йду знимку робити, до січової виказки. [16] Виказка – посвідчення. І буду вже цілком споряджена! – розсердилась, розхвилювалась, щічки запалали.

– Добре, добре. Роби знимку! Ми відходимо в Гаї, там перша сотня стане на підготовчий вишкіл. Буду чекати, панно Олено! Уже й боюся тебе Галею кликати. Як колись. Ти така строга тепер, – замріяно обняв поглядом тендітну постать.

– Я прийду! Не сумнівайся. А строга – так війна ж іде. Хіба можна зараз інакше? Бувай, Іване! – кивнула світлою голівкою і за мить уже цокала акуратними низенькими підборами по бруківці вузької львівської вулиці.

Дай, Боже, здоров’я доктору Кирилу Трильовському [17] Кирило Трильовський – відомий галичанин, адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії та Селянсько-радикальної партії Східної Галичини, депутат віденського парламенту, посол Галицького сейму, публіцист, журналіст, видавець, засновник товариства «Січ» та стрілецького руху в Галичині. – добився, аби таки постала організація українських «Січових стрільців»! Покладено на неї виховання української військової старшини, тож приймали тільки чоловіків. А з Олениного прохання про вступ ще й позбиткувалися – як вона дуже наполягає, то саме її, панну Олену Степанів, візьмуть. Але згодом створили і відділення «Січові стрільці-II». І до них уже приймали жінок! Оце вже Олена раділа! Тридцять три – така чота жіноча, стільки палких дівчат зібралося в січових стрільцях. І вона за них відповідає, вона – четар.

Ох, як важко було домогтися цього визнання! Не вірять, ну от не вірять чоловіки, що жінка може бути корисною на війні, що може бути вправною, витривалою, що може воювати. Та що дивуватися – до жінок на загал зневажливо ставилися, коли йшлося про чоловічі справи – мовляв, нездатні. Он, якийсь недолугий французик зазнимкував був жінок, спеціально перевдягнутих у костюми суто чоловічих професій – пожежника, лікаря, адвоката, моряка. Затягнуті в корсети, з голими руками, смішні й чудернацькі – якими безпомічними невдахами виглядали ті жінки на світлинах! Й Олена бачила, з яким задоволенням реготали над тими карикатурами чоловіки. Не так давно те було – ходила до двірця зустріти вуйка з Відня. Поруч на пероні – кілька, на вигляд, пристійних панів. Але сміялися – до непристойності голосно. Щуплий куций чоловічок, схожий на цвіркуна у своєму довгому сурдуті, розмахував підбіркою тих злощасних карикатурних листівок, вихвалявся – йому із самої Франції передали. А потім, поворушивши хвацько закрученими вусами, зачав пискляво перекривляти розпачливі вигуки «пань марципанових», безпорадних коло чоловічих справ. Чоловіки реготали так, що в одного аж капелюх злетів з голови.

Встигла вихопити оком ті зображення. Як же неприємно. Аж губами сіпнула. Та навіщо їй перейматися тим, що думають оті панове? Хіба ж їм відомо, як вони з дівчатами готувалися у професора Боберського? [18] Професор Іван Боберський – український педагог, організатор, фундатор, теоретик і практик української національної фізичної культури, організатор сокільсько-січового руху, автор підручників з фізичного виховання молоді. Як автор назви «Пласт», сприяв становленню Пласту. Голова товариства «Сокіл-Батько» (1908–1918), член Бойової управи і четар УСС. Які руханкові [19] Руханка – фізкультура, гімнастика. вправи вони вже вміють виконувати? Вони сильні, жваві, вони вчаться, вони вмілі й ерудовані! А скільки займались у Пласті! Чи, може, панове знають, які бажання бурхають у її серці, яка велика мрія є у неї? Ех, панство стоїть на одному – жінка має бути коло баняка та варехи. [20] Баняк та вареха – каструля та ополоник. Та хай собі так і думають. А вона знає, чого хоче. Не багато і не мало. Відвоювати волю для свого краю. А для цієї мети – усе зробить. Усміхнулася до себе: ті карикатури – то таке пусте і минуще! Чого так заторкнуло? Мине!

Зачувся шум, потяг цілою великою хмарою їдкого диму і страшного гуркоту зближався до перону, наче дивне і невідоме майбутнє, на яке дівчина покладала стільки мрій, якому готова була віддати власне життя…

Тільки розпочався серпень, літо котило густі золоті хвилі тепла до заходу, уже виблякло втомлене спекою небо, а світ Олени захитався, як від землетрусу. Її в рідному селі знайшла картка від Романа Дашкевича, [21] Роман Дашкевич – галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії. а у ній – звістка про війну і про те, що обидва товариства «Січових стрільців» злучилися в єдину організацію і провадять мобілізацію, а її обрано до спільного комітету. Вирвалася з дому – наперекір сльозам матері і наказам батька – подалася разом із братом до війська, до Львова, до праці у поборовій комісії, у канцелярії стрілецькій. Романа ж мобілізовано до австрійського полку, побачитися встигли лиш на коротку мить.