Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Затиснула серце, сховала тугу на денце – у роботу, до знеможення. Щодня нові й нові добровольці, скільки люду відгукнулося, аби йти воювати проти москалів! І ось тепер, як хвиля добровольців спала – вирішила: пора і їй на війну, там, де брат, де Роман, де друзі-стрільці… Іван обіцяв, що прийме її до сотні. Спорядження вже зготувала. У домівці січовиків [22] Домівка січовиків – те саме, що «Повітова Січ». знайшла полишений у шафі старий мундир – віддала переробити його на себе пану Теодору Голіяну. Той предобрий чоловік своїм вправним кравецьким хистом зладував певно найбільше стрілецьких одностроїв. Непромокальні черевики замовила, є… От тільки знимку ще треба до січової виказки. Убралася в той припасований до фігури стрій – таки добре постарався пан Теодор! На голову – шапку, заховала під нею вже обтяті накоротко коси та й пішла до знимкаря. [23] Знимкар – фотограф. Фотограф пан Тадеуш поблискував скельцями пенсне, пильно розглядаючи юного клієнта. По тому, як зграбно проходився новоявлений вояк по салі, [24] Саля – зал. які милі ямочки затремтіли від усмішки на щічках – зашкрібся сірою мишею здогад: «То жінка?» Хотів щось запитати, але стримався, не виказав себе. Чемно вказав на стілець:

– Прошу пана присісти! Прошу не рухатись, – і пірнув під чорну накривку за гофрованою шиєю громіздкого апарата. Помах руки – наче чарівник зараз вийме живого кроля із капелюха – і ось, усе, знімок зроблено.

– Але пан забардзо млоди, жеби ісьць до войска? Пан сє нє бої ісьць на войне? [25] Але пан занадто молодий, щоб іти до війська. Пан не боїться йти на війну? – фотограф перейшов на польську, нарешті випірнув з-під чорного запинала і знову питально зблиснув скельцями свого пенсне.

– Ні, прошу пана! Не боюся! – всміхнувся юний вояк, легко встав і вже стояв при одвірку. – То до середи картка буде готова?

– Так, бенде. Чекам на пана, [26] Так, буду! Чекаю пана. – двері рипнули, а пан Тадеуш присів коло свого бюрка і витер спітнілого лоба. Та не може бути! Але які щічки, яка делікатна постава, таки насправді – кобєта! [27] Кобєта – жінка. Проте навіщо їй знимка? До войска йти? Тут щось не так… Думки, як і рясний піт, котилися з чола ошелешеного фотографа. Нарешті він, зітхнувши, ще раз витер лице хустинкою, сховав пенсне у нагрудну кишеню і зачав збиратися. За хвилю пан Тадеуш замкнув приміщення свого салону та із заклопотаним виглядом рішуче рушив старою бруківкою.

Середа таки вдалася сонячною. Дівчина знову одягла стрій, «мазепинку», уже звично заправила під неї волосся. Коло Ратуші стріла друга, Осипа, теж стрільця. Ой, як він захоплено глянув на ту зґрабну фігурку!

– Не відразу й пізнав такого симпатичного вояка! – аж прицмокував, озираючи струнку постать.

Олена засоромилася:

– Та годі тобі! Ходімо! – зарум’янилася, аж зсутулилася, наче хотіла сховатися від надмірної похвали. Захоплені розмовою, не звернули уваги на пару моцних жандармів. Два вусаті здоровані завмерли біля крамниці солодощів, видивлялися на тістечка у вітрині, наче то було зборище батярів – веселих і зухвалих некоронованих королів львівських вулиць. Фотограф чомусь нервував і витирав з чола піт, коли перераховував гроші. Його товсті пальці, вкриті кущиками коротких чорних волосків, трішки тремтіли, коли віддавав знимку. Олена напружилася, але пан Тадеуш тільки чемно вклонився і попрощався. Дівчина з полегшею зітхнула і всміхнулася до Осипа. Вдалося! Уже рушили до виходу – як із сонячного прямокутника дверного отвору до салону ступили дві високі постаті. Овва! Жандарми!

– Прошу надати леґітимацію! [28] Леґітимація – документ, посвідчення особи (паспорт).

– Але я не маю її зараз при собі… – розгубилася, але швидко опанувала себе. – Якщо конче треба, то я…

– Тоді пані є арештована! Прошу йти з нами. І пан також! – жандарми перебили її і взяли під варту.

Олена кинула погляд на друга. Нічого було робити. Їм скрутили руки і як арештантів вивели на сонячну вулицю. Стали озиратися прохожі, з голови Олени впала військова шапка, світлими хвильками розсипалися кучері. Худа висока пані, яка прогулювалася площею Святого Духа з маленькою дівчинкою, злякано притулилася до муру старої кам’яниці, притиснула до себе дитину, пропускаючи незвичайну процесію.

– Цо то єст? Чего та пані єст в мундуже? [29] Що то таке? Чому пані в мундирі?

– То єст росийски шпєг! [30] Це російський шпигун!