Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

– Матка Боска, цо сє дзєє! Кобєта-шпєг! [31] Матір Божа, що діється? Жінка-шпигун! – зверескнула настрашена пані й затулила мереживною парасолькою свою донечку. А та, зачувши у голосі мами тривогу, заревіла на всю вулицю. Стали озиратися перехожі. «Росийски шпєг!»

«Росийски шпєг!» – відбивалося від стін старовинних будинків луною. За мить натовп розрісся в люту хмару, що розтривоженим бджолиним роєм гуготіла і загрозливо блискала очима. Олену штуркнули, хтось смикнув за коси, босоногий хлопчисько спритно запустив їй немалим каменем у спину. Каменюка ледь не зачепила плече жандарма, і здоровань розлюченим поглядом спопелив малого обірванця. Хлоп’я миттю зникло, а за хвилю вже пританцьовувало з іншого боку натовпу, горлаючи: «Кобєта-шпєг! Злапалі російскєго шпєга!» [32] Жінка-шпигун! Зловили російського шпигуна!

Добросерді круглолиці селянки, що продавали на площі Ринок молоко та зеленину, уже якраз збиралися зі вторгованим додому – теж стали подивитися на таку дивовижу. Деякі злякано хрестилися. Кілька войовничих молодиків бігли, щоб устигнути й від себе дати доброго стусана чи ляпаса «шпигунці», кинути в неї бодай кізяком чи гнилим яблуком. Пара поважних євреїв покинули поважну бесіду про свої оборудки й ґешефти [33] Ґешефт – вигідна угода. – за мить уже й вони плювали у спину впійманої дівчини.

Жандарми спочатку лише ліниво споглядали штовханину коло своїх бранців. Олену намагався затулити своїми плечима тільки товариш, Осип, якому так само добряче перепадало. Проте коли юрма занадто розлютилася, жандармам довелося застосувати навіть багнети, щоб відбити арештантів від розпашілого та жадібного до сенсацій натовпу. На допомогу кликано ще пару патрульних та фіакр. [34] Фіакр – кінний відкритий екіпаж. І так, уже в клітці оборони з чотирьох штиків, доправлено Олену з товаришем до дирекції поліції.

Реальна загроза Талергофу [35] Талергоф – табір смерті для москвофілів у часи Австро-Угорської імперії. нависла над дівчиною та її супутником. За москвофільство відсилали в цей страшний концтабір, у якому полонені, кинуті просто на землю, під зливами і снігом вмирали від застуд і тифу, і яких знищували через повішання…

Визволяв Олену з Осипом доктор Старосольський, її вуйко і один із керівників «Січових стрільців». Потверджено, що Олена дійсно є січовим стрільцем і не є шпигункою. Навіть сам комісар поліції Смулка пригадав собі активну дівчину з виступів на багатьох студентських зібраннях, вірив, що відходить до стрілецької сотні на військові дії. Її оправдано та звільнено, але рекомендовано чимскоріше покинути Львів з огляду на настрої натовпу. З постерунку [36] Постерунок – приміщення поліції. мусили випускати звільнених арештантів чорним ходом, бо розлючена товпа стояла під головними дверима і хтіла крові і пімсти.

Відень тремтів від збудження, Відень хвилювався, дивувався і навіть обурювався. Січень 1915 року став місяцем потрясіння для цього славетного міста, бо до Відня прибула не хто-небудь, а дівчина-жовнір! Саме так – дівчина! Вона є вояком в австрійській армії і навіть отримала звання кадета за свої вояцькі здібності та хоробрість! Газети рясніли світлинами з її тендітною постаттю, люди розхапували пресу з цією сенсацією, немов гарячі пиріжки. А з-помежи рівненьких рядочків акуратних німецьких слів на віденців дивилася з газетної світлини ясним взором премила дівчина.

– Яка ж вона гарненька! – не могли надивуватися.

– І вона воює? – не могли повірити.

А дівчина в однострої з грубого сіро-блакитного сукна, з жовто-блакитною стрічкою на шапці-мазепинці йшла вулицями засніженого міста на зустріч із «Українським жіночим комітетом помочі для ранених». Коли прочинила двері великої салі і ще не встигла стріпати сніг із шапки – до неї кинулися, як до королеви, з пошаною, трепетом і захопленими вітаннями. Їй аж незручно стало, опустила очі, а потім ясно, прямо поглянула на всіх присутніх. Тішилася цьому прийому, дякувала жінкам за велику жертовність і плекання хворих. Відповідала тихим, рівним голосом на непрості питання:

– …ви з любові до України несете поміч раненим українським жовнірам. Я з любові до України взяла кріс та пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все.

– …я так чула своє призвання, я йшла, бо мала боронити свою Вітчизну. Чула в собі силу і вміння йти воювати. Ні, я не знала, як буде важко…У полі одно тямиш: перед тобою ворог, у твоїй силі його здержати. А то і гнати, здавити. Знищити та освободити від нього раз на все рідну землю. І женеш уперед, на ніщо не зважаєш…