Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

І люди такі всі знервовані якісь, мов ті схарапуджені коні. Але чого дивуватися? Хвиля війни близиться. Нею, здається, нашпиговане все довкола, навіть саме повітря цього літа. Вона і в розмовах, і в страхах, і в надіях. Хто може знати, як то буде? Світ кипить, он на Балканах що твориться! Уже й мобілізацію оголосили. І, кажуть, у Росії теж. Певно, таки буде в якусь історію записано це літо 1914 року. Водій потер чоло, наче відмахуючись від своїх думок. Знову зосередився на дорозі. Ну, що ти будеш робити? Тільки проминув оперний театр – як дорогу перетнув загін польських «стшельців». [8] «Стшельци» – «стрілецький союз» – польська парамілітарна соціально-освітня організація, була створена у 1910 році у Львові та діяла до 1914 року, що стало основою для побудови військових структур Польських Легіонів. Марширують від Валів Гетьманських, [9] Вали Гетьманські (вулиця) – парна сторона сучасного проспекту Свободи у Львові. наче спеціально хизуються новими крісами та одностроями.

За тією ж колоною «стшельців» строгим поглядом пильнувала і молода світлокоса дівчина. Стояла перед будинком Галицької ощадної каси – маленька заклопотана пташка біля підніжжя величної, оздобленої рустом із ламаного каменю, кованими решітками та пишними скульптурами споруди. Чоло русявки нахмурене, а миловидне личко перетнула риска з прикрістю стулених губ. Вітерець, мабуть, хотів відігнати сумні думки з чола цієї прегарної юнки, нетерпляче тарбав комірець її світлої блузки, тріпотіло делікатне вишиття на тонкій тканині, але дівчина так і не всміхнулася. Та ось, як сонце, звільнене від чорного хмаровиння, розквітла, засяяла – то до дівчини тихенько підійшов з-за рогу будинку невисокий чорнявий хлопчина у сіро-блакитному мундирі, жартівливо відкозиряв – і та геть змінилася, аж із очей хлюпнула радісна блакить.

– Доброго дня, чарівна панно Олено! [10] Панна Олена – тут – Олена Іванівна Степанів – український історик, географ, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера; хорунжий УСС, четар Української Галицької Армії. Мати історика Ярослава Дашкевича, героїня українського народу. Чи не мене виглядаєте? – чорні очі сміялися, тепліли, хлопець видивлявся в ніжне обличчя дівчини, наче хотів прочитати: а може, і правда – вона чекала саме його?

– Овва, а чому ж вас, пане Іване? [11] Пан Іван – тут – Іван Чмола – військовий та педагогічний діяч у Галичині, один із основоположників Пласту та стрілецького руху, старшина Легіону УСС, організатор і полковник січових стрільців у Києві. По війні – гімназійний учитель. У 1941 році страчений більшовиками у Дрогобицькій в’язниці. Я, можливо, тут польських жовнірів екзаменую, парад приймаю! – і обоє розсміялися.

– Дивлюся – як пнуться поляки, га? Їм усе готове дали. Але наші хлопці не гірші! – з гордістю оглянула свого підтягнутого співрозмовника. – Мундир власноруч споряджав? Не парко тобі?

– Та ж ми стрільці січові, [12] Стрільці січові – тут – українські січові стрільці (УСС) – українська військова організація, яка стала основою Леґіону УСС – добровільного українського військового формування у складі австро-угорської армії (1914–1918 рр.). українські! – розправив плечі, підніс голову догори. – Нас ніхто не страшить – ні москаль, ні гарячий серпень! – усміхався у чорні шовковисті вуса.

– Ой, Іване, все б жартував. А ти не чув, що там з Леґіоном? – змінила тон, посерйознішала. – Кажуть, уряд передумав приймати до війська усіх добровольців? – стривожене питання дівчини стріло тільки сумну посмішку її друга.

– Та чув, – буркнув похмуро. – То просто насмішка. Вони сказали – дві тисячі. Ну, може, дві з половиною.

– Як? Таж у поборових комісіях [13] Поборова комісія – мобілізаційна комісія. добровольців уже за двадцять тисяч зареєстровано…

– Бояться. Я гадаю – австріяки бояться, що ми візьмемо кріси та вже на війні – проти них повернемо, – Іван з Оленою поволі перейшли по вулиці Карла Людвіка [14] Карла Людвіка (вулиця) – непарна сторона сучасного проспекту Свободи у Львові. аж до Коперника, звернули до «Повітової Січі». [15] «Повітова Січ» – тут – приміщення, де проводилися зібрання українського спортивно-пожежно-руханкового товариства «Січ» – на сучасній вулиці Коперника, 16 у Львові.

– Але ж ми, дівчата, підемо в стрільці? На фронт? Іване, я маю воювати, ти ж знаєш, я готова! – дівчина знову зупинилася і тривожно зазирала в очі другу.